fbpx

Своєму чоловікові я відразу сказала, що на другий Святвечір ми не підемо до його мами, досить з нас і першого. Ми або вдома сидіти будемо, або підемо до моєї мами, але до свекрухи я точно не поїду більше

Своєму чоловікові я відразу сказала, що на другий Святвечір ми не підемо до його мами, досить з нас і першого. Ми або вдома сидіти будемо, або підемо до моєї мами, але до свекрухи я точно не поїду більше.

Я заміжня вже 7 років, у нас з чоловіком є двоє дітей – син і донечка. Ми щасливі разом, живемо окремо. Мій батько купив мені шикарну дворівневу квартиру в новобудові.

Мої батьки давно розлучилися, і в кожного вже є інша сім’я. Мама моя ще встигла у другому шлюбі дитину народити, у мене є 10-річна сестричка.

Батько мій теж одружений, але спільних дітей у них з дружиною немає, то ж я у нього єдина рідна донька.

У тата мого є свій власний бізнес, я у нього єдина дитина. Тому, коли я виходила заміж, тато мені на весілля подарував ключі від новенької квартири, як компенсацію за те, що не був поруч зі мною весь цей час.

Я вважаю, що мені дуже пощастило і з квартирою, і з чоловіком. Зате не пощастило з свекрухою. І нещодавно я знову в цьому переконалася.

Мама чоловіка запросила нас з дітьми до себе на перший Святвечір. Я знала, що так буде, бо щороку так відбувається, і кожного разу я даю собі слово, що більше не піду до свекрухи. Але за рік я все забуваю, а чоловік наполягає, що Різдво – це родинне свято, і треба його проводити в сімейному колі.

У мене яка ситуація – батьки живуть порізно, не зрозуміло, до кого йти. А у свекрів міцна родина, свекруха з чоловіком вже 38 років разом. Вони господарі на все село. Тому ми до них і їздимо, щоб підтримати їхні родинні традиції.

Але щоразу за столом я лише засмучуюся, бо замість того, щоб колядувати чи про життя говорити, усі мають хвалити голубці свекрухи.

Спочатку я хвалила, бо і голубці, і все решту у неї дуже смачне, але це вже переходить усі межі – ось як так говорити весь вечір про голубці чи холодець?

Голубці у неї завжди двох видів: пісні – на Святвечір, і з м’ясом на Різдво. Тому, ми залишалися завжди на наступний день, щоб тепер хвалити м’ясні голубці і холодець. Свекруха переконана, що так, як готує вона, більше ніхто не вміє!

– Невісточко, спробуй ще голубчиків! І холодцю собі докинь. Правда, смачно? Нічого, я і тебе колись навчу такі робити! – приговорює завжди свекруха, і чекає, що зараз з нашого боку посипляться компліменти в її сторону.

Та в цьому році я мовчала, і хвалив свою маму лише її синочок. Чоловік за це на мене взлився, мовляв, що мені було важко сказати кілька добрих слів?

Мені не важко, але вже за 7 років набридло, і я прямо про це сказала їм. І на другий Святвечір я до свекрухи не поїду. Зварю вдома голубці сама, які вмію, і нехай чоловік звикає хвалити і мої, а не лише мамині. Бо іншого виходу припинити цю ситуацію, я просто не бачу.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page