– Ось твоя мама, звичайно, дуже хороша та добра людина,як на мій погляд, але вона постійно у нашому житті, куди не глянь, там вона, скрізь вона і її так багато! – мовив нещодавно чоловік 28-річній Людмилі. – Треба з цим щось вирішувати зараз, щоб не було потім дуже пізно. Гості – справа хороша, я не сперечаюся з цим, але в усьому потрібно й міру знати, що ти мені не кажи, я не зміню свого рішення ніколи.
Сама Людмила в шлюбі декілька років. Є у них з чоловіком дитятко, якому рік, ростити якого і доглядати за яким їй допомагає рідна мама.
Мама у Людмили, варто сказати, доволі таки активна людина, позитивна, молода жінка. Виростила свою донечку вона зовсім одна, виховала, дала їй освіту, допомогла з житлом для доньки: розміняла свою трикімнатну квартиру, щоб в кожної з них був свій власний дах над головою. Звичайно, вклалися і батьки чоловіка людмили, і самі Людмила зі своїм чоловіком, старалися усі, як то кажуть. Але, правду кажучи, досить хорошу двокімнатну квартиру в столиці без допомоги мами вони б не змогли придбати ніколи, бо її частка там дуже суттєва.
А мама Людмили купила невеличку однокімнатну квартиру-студію. Але вона, за її словами, в результаті навіть задоволеною залишилася: поруч дуже багато зелені, хороший будинок, чудові сусіди. Одне лиш погано – робота мамина знаходиться в столиці, а квартиру вона купила в невеличкому містечку, куди ще довго потрібно добиратися.
І треба ж так – працює мама Людмили в п’яти хвилинах ходьби від будинку своєї рідної дочки. І в двох з половиною годинах їзди, в чотирьох пересадках і в трьох видах транспорту від своєї нової квартири, яку вона нещодавно придбала заради своєї дочки.
Мама два дні працює, а два – сидить вдома, у неї вихідні дні, а значить, допізна, втомлюється, а ще ж треба добиратися додому. А якщо завтра на роботу, то взагалі нічого не встигає вдома зробити і втомлена, невідпочивша, знову їде на роботу. По суті, не встигла заснути – вже треба виїжджати знову в дорогу, і знову важко на роботі працювати.
Важко виходить мамі, якщо чесно в такому графіку працювати, коли живе так далеко від роботи своєї.
Стільки часу витрачати на дорогу, звичайно, не справа, і по-хорошому треба міняти роботу. Але зробити це у віці за 50 виявилося не так-то просто, хто пробував знайти роботу в такому віці, той добре знає. Та й криза на дворі. Мама спробувала знайти щось інше, не досягла успіху, та так і працює.
Скоро їй на пенсію, хоча, якщо чесно, виходити на пенсію вона не планує. Каже, буде працювати, поки сили є, щоб жити гідно і доньці ще своїй допомогти.
Трохи таким чином поїздивши, мама звернулася до своєї доньки Людмили з проханням – не можна їй ночувати у доньки з чоловіком хоча б в дні між змінами на роботі.
– Ну не могла ж я їй відмовити! – розводить руками Людмила. – Це ж моя рідна мама, вона в житті стільки мені і моїй сім’ї добра зробила.
Тепер мама частенько залишається на ніч. І навіть не між змінами, а в свої вихідні. Людмилі самій це подобається – з мамою їй веселіше, вона все допомагає, готує, прибирає, з дитиною сидить. Проблема тільки в чоловікові Людмили. Тещині ночівлі раптом стали для нього справжнім тягарем.
– Таке відчуття, що ми живемо з твоєю мамою разом! – незадоволено говорить постійно чоловік. – Скільки це буде тривати? У неї є своя квартира! Чому вона має постійно залишатися у нас?
– Ну не відправимо ж ми її вночі невідомо куди? Темно! Дощ іде! Ти про що взагалі? Вона ж мама моя.
– Якщо не хоче їздити вночі – нехай шукає іншу роботу! Це не мої проблеми! Я хочу вечорами приходити додому, а не в гості! Працюєш цілий день, втомлюєшся – а вдома треба ще базікати, розважати свою тещу.
– Як тобі не соромно? Моя мама нам допомогла з квартирою.
– Ну допомогла, так, спасибі. Але, по-перше, мої батьки теж вклалися – якщо ти пам’ятаєш, і в квартиру, і в ремонт. А по-друге, ну що тепер, якщо допомогла, так жити тут буде тут з нами, чи що? Вона віддала тобі твою частину вашого загального житла, ось і все. Так що не перебільшуй ти вже так. Я їй вдячний, звичайно, за допомогу. Але зрозумій і мене теж – жити в такому режимі я не готовий і більше не хочу.
Тепер сама Людмила живе між двох вогнів і не уявляє, що робити їй далі і на чию сторону стати.
Звичайно, варто мамі тільки натякнути, що вона заважає, мама Людмили більше залишатися не буде. Але відправити її в ніч на електричці, щоб через кілька годин повертатися назад – це в голові не вкладається. Адже сама мама заради них готова на все, останнім поділиться, все їм віддасть, ще й зарплати як не доньці щось підкупить, то дитині малій і продуктів постійно пакет смачних до них несе. Ну яка вже така проблема потіснитися і постелити мамі на дивані, тим більше не кожен день? ну хіба можна відмовити рідній людині?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – diolator.artstation.
