fbpx
Життєві історії
Світлану Анатоліївну чоловік залишив ще молодою, з малим дитям на руках. Він тоді просто пішов до іншої, про першу дружину і сина не згадав жодного разу. А потім Світлана Анатоліївна зустріла Богдана, та син її вже був дорослим і чужого чоловіка поруч не хотів. Богдан пішов, а згодом одружився, живуть з дружиною дуже добре, мають двоє дітей. Тепер Світлана Анатоліївна щоліта їздить в село, там у неї дача поруч з Богданом, вона щодня заглядає на нього через паркан. Шкодує, що в молодості послухала сина

– Я не знаю чому, але все життя не хотіла залишитися одна на старість в своїй порожній квартирі, а сталося так, – сумно говорить Світлана Анатоліївна. – А так до самотності я давно звикла, хоча це було зовсім не просто. Як син одружився, так я одна і залишилася, нікому не потрібною.

Сина свого світлана Анатоліївна теж ростила одна – розлучилася з чоловіком в свої 32 роки, бо він ходив до іншої. Чоловік пішов і більше нічим ні їй, ні дитині не допомагав абсолютно нічим, повністю покинув їх життя.

– І що, так відтоді ти не знайшла хорошу людину, пару собі, ти ж тоді ще молодою зовсім була?

– Та ні. Був один чоловік на моєму життєвому шляху після того. Дуже хороший, людяний такий! Але син мій його не прийняв. Рік ми зустрічалися, згадую той рік, як казку. Не вірила, що так буває. Вирішили одружитися, жити разом. Познайомила їх з сином. І, ти знаєш, от не пішло у них з самого початку, не склалися відносини. Богдан, чоловік-то мій, вже й так до нього, і так. І подарунки купував, і на риболовлю кликав. Але син мій, Микола, уперся – не треба нам нікого, мовляв, нам і так добре. Ні в яку! Сказав, щоб обирала, син чи чоловік. Я намагалася налагодити їх відносини, як могла, і з одним говорила, і з іншим, але марно, у мене нічого не вийшло. Звичайно, я вибрала сина. Богдан тоді від мене пішов. Це вже було останньою краплею для всіх, звичайно.

Через пару років після того Богдан одружився на гарній жінці, діти у них народилися, двоє синів, зараз внуки вже є. Живуть душа в душу до цього дня. У нас же дачі поруч, бачу їх щороку. Звичайно, таких чоловіків, як Богдан, не знайти. А я так після того випадку ні з ким і не намагалася більше зійтися. Ростила свого Миколку сама.

Згодом дев’яності настали, стало зовсім не до зустрічей, скрутні то були часи для всіх, ледве на хліб заробляла. Микола виріс, одружився перший раз, потім другий, потім з другою дружиною і внучкою поїхав за кордон. Там тепер живуть, дзвонять пару раз на місяць. А я ось тут доживаю свого віку, одна. Ні, я не скаржуся. А залишилася зовсім сама, вже нікого не чекаю, ніхто до мене не приїде вже ніколи, не провідає, я це добре знаю. А був би в мене чоловік хороший, з ним би старість свою розділила, але ж ні, вибрала свого єдиного сина.

Лише інколи сусідка заходить до Світлани Анатоліївни та й все, одна однісінька залишилася вже немолода жінка. Син ніколи їй не зателефонує, лише на найбільші свята, а що вже й казати про йогодружину та доньку. А в чому її помилка?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – fotokto.

You cannot copy content of this page