– Може це і не моя справа, але у мене в голові не вкладається – моя сваха такого наговорила і наробила в родині сина, а йому хоч би що! – розповідає про зятя пенсіонерка Софія Михайлівна. – Зразковий син. Гроші їй дає, продукти возить, до лікарів записує, вирішує її проблеми. Ось в п’ятницю взяв відгул і поїхав на дачу – у матері день народження, відзначати будуть там, гості зберуться. А Світлана моя з сином вдома залишилися, її туди не кличуть.
– А чого ж не поїхала? Почуває себе погано, так? Вона ж другу дитину чекає зараз?
– Справа не в цьому, та й почуває вона себе добре, і ходити їй ще місяців чотири. Просто з свекрухою вона не спілкується з самого початку майже. І Андрійко, онук, теж. Та бабуся його майже не знає: за тринадцять років бачила кілька разів. Придумала собі з самого початку, що Світлана моя першу дитину від іншого чоловіка народила, уявляєш! На виписці подивилася на новонародженого Андрійка і заявила: – Ні, не наша дитина!
Ми всі там дар мови втратили. А вона продовжує: – В середині у мене, мовляв, нічого не йокнуло побачивши його, значить, чужий…
Свекруха Світлани, дочки Софії Михайлівни, людина вельми своєрідна, і невістку не злюбила одразу. Чому так, незрозуміло: Світлана спокійна, усміхнена, доброзичлива, з хорошої сім’ї. Заміж виходила по любові, з чоловіка не зводила очей.
Але вийшло так, що весілля вони грали, коли у Світлани вже явно проглядався акуратний животик. Свекруха щось собі там порахувала і оголосила, що дитина ця точно не від її сина. Помилки бути не може. Василь, чоловік Світлани, кілька разів просив матір заспокоїтися і не піднімати цю тему. Сам він у своєму батьківстві не сумнівався. Розмовляв і по-хорошому, і по-поганому, але це не допомагало.
– Сваха ніяк не могла заспокоїтися! – розповідає Софія Михайлівна. – Через кілька місяців притягла синові якийсь папірець з печаткою – ось, дивися, мовляв, що я тобі казала! Ось результат ДНК експертизи! Ти не батько! Виховуєш не зрозуміло кого, невідомо від кого!
– А що то був за папірець? Реально вона експертизу зробила, чи що? Без відома батька і матері дитини?
– Що за папірець – досі ніхто не знає, близько вона його нікому не показувала! – махає рукою Софія Михайлівна. – Світлана моя, дивлячись на все це, взяла чоловіка за руку і повела в клініку – зробити вже нормально аналіз і закрити це питання.
Василь ніби як не хотів, казав – я в тобі не сумніваюся, але вона наполягла. І грошей не було у них особливо, тоді це коштувало якось дорого, не знаю, скільки зараз. Але зробили аналіз, отримали висновок, що Василь на 99,9% тато, Світлана кинула цей папірець його мамі і викреслила її з життя. Каже, ні бачити, ні чути про неї більше не хочу ні за що і ніколи! Для мене цієї жінки не існує! У моєму будинку щоб імені її ніхто не вимовляв!
– Ну… Після того, що було, напевно, її можна зрозуміти!
– Ще б! Я тільки одного зрозуміти не можу, якщо чесно: Василь з нею спілкується, як ні в чому не бувало. Ось уже чотирнадцять років! Раз на місяць, іноді рідше, іноді частіше, їде до матері. Один, зрозуміло, дружину з дитиною залишає вдома! Експертизі, тій, справжній яку для неї зробили, свекруха не повірила, зрозуміло. Це моя дочка підкупила клініку, виявляється.
Загалом, Світлана з нею не спілкується, внук її і не знає. Але при цьому, що дивно, Світлана зовсім не проти, що Василь їздить до матері! Ну це ж мати, каже! Мама – це святе. Василь міркує так само.
У Софії Михайлівни в голові таке не вкладається.
В принципі, її зять – хороший чоловік і чудовий батько. Він і сина в зубах тягав, і другу дитину просив у дружини багато років, дуже радий, що все вийшло, теж буде допомагати напевно. І вночі вставати, і з коляскою гуляти. Василь добрий, турботливий, уважний, щедрий, невибагливий в побуті. Але ось ці поїздки до мами перекреслюють в очах Софії Михайлівни всі його достоїнства.
– Я вважаю, це зрада з його боку! – міркує Софія Михайлівна. – І вашим, і нашим. І дружина хороша, і мама молодець. Добре влаштувався…
Фото ілюстративне – ispovedi.
