З Світланою ми знайомі вже давно, колись разом працювали. У неї в житті склалася дуже цікава історія. Вона сирота, раніше жила у тітки в селі.
У тітки двоє своїх, тепер уже дорослих дітей: дочка Віра і син. Про сина не можу нічого сказати – він хлопець хороший, спокійний, тут він ні до чого, живе далеко від них, окремо, в їхні справи не втручається.
Ось Віра з мамою чомусь вважають, що Світлана зобов’язана їм на все життя. Світлана постійно мені розповідає про те, як вони її дістають.
Світлана з Вірою майже ровесниці були, тут в село приїжджав міський хлопець до бабусі в гості, побачив Світлану, одружився і забрав з собою, в місто. А так як вона сирота була кругла, у неї була квартирка однокімнатна, яку їй держава виділила.
У Віри в особистому житті не ладиться, позаду два невдалі шлюбі, зараз знову поки одна, виховує дитину від першого шлюбу. І ось тітка почала Світлані говорити:
– Ти у нас жила багато років, я тебе опікала, тому ви з Вірою як сестри рідні, пусти її в свою квартиру пожити. Вона хоч в місті собі роботу знайде і дитину в хорошу школу віддасть. А у вас з чоловіком же є квартира, хороша, і батьки чоловіка вам допомагають! Допоможи своїй сестрі!
Світлана, добра душа, погодилася. Я б і то на її місці не пустила ніяких сестер, тому що всі прекрасно знають, що тітка непогані гроші за опікунство отримувала за Світлану, вона їх витрачала на себе.
Віра поводила себе в квартирі Світлани як господиня, часто влаштовувала гучні вечірки, сусіди Світлани вже скаржилися не раз, але Світлана мовчала, незручно було висловлювати що-небудь людям, які її виростили як рідну.
В загальному, прожила Віра кілька років в квартирі Світлани, незабаром і тітка до неї переїхала жити, в квартиру цю, ось тут то Світлана і занепокоїлася, почала прямо питати у них:
– Як довго тут жити збираєтеся? У мене на цю квартиру взагалі то є свої плани.
Тітка почала обурюватися, давлячи на почуття совісті, мовляв я тебе ростила, а ти невдячна, нас на вулицю виставити хочеш.
Так і живуть, і квартиру звільняти не хочуть, виганяти Світлана їх не хоче – совість не дозволяє.
Знаю, що по селу ця тітка, мама Віри, ходить по гостях, заходить до кожної оселі і соромить всяко свою племінницю. Що Віра, коли в квартиру Світлани заїхала, пів року квартиру в порядок приводила, і ще подібного роду небилиці розповідає.
Шкода мені Світлану. Зараз час такий: навіть рідним довіряти не можна – чого вже від чужих чекати…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
