Світлана вирішила піти на Святу Літургію на Йордан, адже багато років не була вдома. Вона оселилася в Німеччині, і хоча її нове життя там склалося добре, далекий від дому світ ніби відібрав у неї частину душевного тепла, яке можна було отримати лише вдома.
Невдовзі після того, як Літургія закінчилась, вона побачила людей, які стояли в черзі з глечиками, аби набрати свяченої води.
На вулиці було холодно, але Світлана вдихала рідне повітря, і спогади, як і завжди, охоплювали її. Вона була вдома, і це відчуття ні з чим не порівняти. Всі ці роки їй не вистачало цього запаху зимового повітря, запаху хвої в хаті на Новий рік, і навіть цього скупчення людей біля церкви.
Серед натовпу раптом Світлана помітила жінку, яка дуже нагадувала її колишню свекруху, але ця жінка виглядала значно старшою. Більше того, якби це була її свекруха, вона б точно всіх розштовхала і першою набрала б води у свій глечик, а ця спокійно стояла позаду і чекала своєї черги.
Та коли Світлана уважніше придивилася, то зрозуміла, що це таки була її свекруха, хоча і виглядала вона зовсім не так, як раніше, коли була ще сильною та рішучою. Вона стояла в черзі, згорблена, спершись на паличку. Світлана була дещо ошелешена побаченим – що, все таки, час робить з людьми.
Світлана запам’ятала, як сильно Марія Олексіївна впливала на її життя, коли вона була заміжньою за її сином, і тепер вона просто не могла не підійти.
Світлані було всього 18, коли вона познайомилася з Артемом. Він був старший за неї на 4 роки, з доброї родини. Вони познайомились випадково, і це була любов з першого погляду.
Але через три місяці вона дізналася, що чекає дитину. Спочатку Артем не радів цій новині. Однак, батьки Світлани наполягли на весіллі, адже дитина – це занадто серйозно.
Відмовитись від весілля родина Артема не могла за таких умов, але Світлану мама нареченого вперто не хотіла приймати.
Перед самим весіллям Марія Олексіївна прийшла до Світлани і заявила:
– Мій син не буде брати з тобою шлюб, не пара ти йому.
Світлані це було важко зрозуміти, адже вони вже замовили церкву, священника, усе було готове, але свекруха не погоджувалася. Вона вирішила, що це лише примус, і її син не любить Світлану, а тільки “відчуває зобов’язання”.
Артем слухав свою матір і не пішов в церкву, щоб взяти шлюб з Світланою. Вони просто розписалися, а після народження сина він залишив її. Спочатку він жив з мамою, а потім подав на розлучення.
Світлана, зрозумівши, що її шлюб розвалився, зібрала сина і пішла до свекрухи, в надії, що хоч рідного онука та пошкодує і якось вплине на ситуацію.
Проте Марія Олексіївна навіть не пустила її до дому, їхня розмова відбулася на порозі. Вона заявила, що ніколи не визнає Світлану за невістку і не буде називати її сина своїм онуком.
Артем навіть не бачив сина більше року. Потім, коли розлучення було оформлене, він одружився з іншою, яку обрала йому мати.
Світлана прийняла рішення покинути країну. Її хресна мама запрошувала її в Німеччину, і Світлана наважилася їхати. Спершу їй довелося залишити сина з матір’ю, поки вона адаптується, але після того, як Світлана стала на ноги, через два роки забрала дитину до себе. Через п’ять років вона вдруге вийшла заміж і народила ще одного сина.
Світлана приїхала додому, тому що дізналася про хворобу батька. На щастя, це не було серйозно, але цей візит був несподіваним, і навіть сама зустріч з Марією Олексіївною стала для неї несподіванкою.
І ось, стоячи в черзі за свяченою водою, Світлана зібралася з силами і підійшла до Марії Олексіївни.
– Христос хрещається!, — сказала вона, намагаючись не показати своїх емоцій.
Марія Олексіївна впізнала її одразу. І на її обличчі з’явилися сльози.
– Світлано… – тихо прошепотіла свекруха.
Світлана допомогла їй набрати свяченої води, а потім запропонувала підвезти її додому. По дорозі свекруха зізналася, що дуже шкодує про все, що сталося. Артем одружився і має вже четверо дітей, але його нова дружина забороняє йому та його дітям зустрічатися з бабусею.
– Я дуже хворію, – сказала Марія Олексіївна, – і мені потрібно лікування, а грошей немає.
Світлана мовчала, слухаючи її.
– Може, зайдеш на каву? – запитала Марія Олексіївна, намагаючись бути ввічливою.
Світлана лише усміхнулася.
– Іншим разом, – відповіла вона, але витягла з гаманця 200 євро і дала колишній свекрусі.
Їй було щиро шкода цю жінку, яка в свій час через свою зарозумілість не дала своєму синові стати щасливим, і від онука рідного відреклася.
В душі Світлани не було образи, адже у неї все склалося просто чудово – вона щаслива заміжня жінка, яка живе в Німеччині, чоловік у неї хороший, прийняв її старшого сина як свого. Чого ще можна бажати? Вона навіть пообіцяла свекрусі, що при нагоді їй ще фінансово допоможе.
Світлана від’їжджала на своїй машині, а її колишня свекруха тримала в руках 200 євро і плакала. І хто зна, можливо це і справді були щирі сльози каяття, бо іноді людина настільки засліплена, що і сама не відає, що творить.
А невістка виявилася кращою, вона не тільки все погане забула, але ще й допомогла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
