– На сьогоднішній день я зараз кожну копійку економлю, – поскаржилася мені колежанка на роботі Світлана. – Хочу сина свого влітку на море відправити. Потрібно все спланувати, гроші відкласти, щоб я була спокійна, що в мене вже все готово. У четвер приходять аліменти мені на картку від колишнього – а там сума значно менша за звичайної, яку він платить щомісяця. Як так? Дзвоню йому відразу. А він мені, такий – а ти що, забула, що на початку місяця дитину до стоматолога водила, просила грошей у мене тоді? Він, виявляється, відняв цю суму з аліментів. Оце такий у нас люблячий тато. Я тепер собі тільки думаю, ну як можна бути такою людиною?
– А ви ходите до платного стоматолога, не в поліклініку?
– Ну так. Хотіли спочатку зробити в нашій дитячій поліклініці, безкоштовно, а лікар каже – треба якісну пломбу ставити, щоб було красиво, а у нього якраз на той момент такої не було. У нашій стоматології таких матеріалів немає, довелося робити за гроші. Колишній, звичайно, без особливої радості це все сприйняв, говорив зі мною незадоволеним тоном, але необхідну суму перевів мені відразу, як тільки я попросила. А тепер ось, виявляється, це було “в борг”. Я навіть собі уявити просто зараз не можу, як так можна було вчинити?
Світлана розлучилася недавно, менше року тому, тепер самостійно виховує 7-річного сина.
Колишній чоловік сина дуже любить, і, звичайно, батьком бути після розлучення він не перестав. Але зараз займатися вихованням йому трохи ніколи зовсім. У нього тепер нова сім’я – дружина і недавно народилася донечка.
На горизонті у сина тато поки не з’являється, але дзвонить регулярно і обіцяє “як тільки, так відразу” взяти сина погуляти, зводити в музей і в театр, а не те так і відвезти в похід, на риболовлю на пару днів. Світлана, звичайно, спочатку трохи хвилювалася – яка риболовля, куди, де, хто там ще буде. Але тепер вже зрозуміла, що ці обіцянки, мабуть, потрібно ділити на тридцять три, і в найближчому майбутньому до риболовлі справа дійде навряд чи, у колишнього чоловіка на сина зовсім немає часу.
Батько навіть в день народження сина забіг рівно всього на п’ять хвилин, подарував подарунок, сказав пару вітальних слів і побіг швиденько по своїх справах.
Втім, до хорошого слова про колишнього чоловіка треба сказати, що фінансові обов’язки він виконує сумлінно. Аліменти платить з першого дня, по совісті, без нагадувань і проблем. Причому, дає хороші гроші – на наш час для дитини це непогані суми.
– Тобі взагалі гріх скаржитися! – сказала я тоді Світлані, коли вона мені назвала суму аліментів, які чоловік дає щомісяця. – У нас на роботі жінка на двох дітей отримує від колишнього чоловіка менше ніж ти одна на свого сина. Та ще й ці гроші нерегулярно він їм пересилає. А в тебе хороші аліменти. На дитину цілком достатньо.
– Ну чому потрібно рівнятися на нехороших батьків, яким діти не потрібні? – обурюється Світлана. – Так, на тлі багатьох наш – герой. Гроші віддав – і не думає більше ні про що! Син росте, один йде з дому, приходить, уроки робить якось – тато ні про що не хвилюється. Дитина недужала всю осінь і зиму, треба йому якось імунітет зміцнювати за літо, це теж моя проблема, що не татова. А тепер ось ще, виявляється, і стоматолог теж на мені.
– Послухай, але його теж можна зрозуміти. У нього зараз теж з грошима непросто. Тільки що дитина народилася, дружина в декреті. У тебе є заздалегідь відомий бюджет на дитину – ось і розподіляй, щоб вистачало на все. Роби запас на непередбачені витрати, сама знаєш, вони завжди будуть – то одне, то інше. Те зуби, то кросівки раптово малі, то на екскурсію клас зібрався. Чесно кажучи кажучи, ти сама винна, що у тебе немає відкладених коштів. І бігати, трохи що, до колишнього за додатковими грошима – не дуже правильно.
Після цієї розмови Світлана навіть вітатися зі мною перестала. Але ж в чому я винна? хіба я не права?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
