Якось вийшло так, що батьки колишнього чоловіка Світлани постійно просили, щоб вона привезла онучок до них хоч раз на канікули, щоб погостювали. Сказали, що хочуть поспілкуватися, побути разом, скучили за малими дівчатками.
Світлана не дуже хотіла цього, звичайно, адже розлучалася зі своїм чоловіком не просто, було багато суперечок і непорозумінь між ними, а в душі розуміла, що батьки будуть, звісно, на стороні свого сина, адже вона чужа їм людина, тому останнім часом таки сторонилася їх.
Світлана розлучилася з чоловіком півтора роки тому з вельми банальної причини – дізналася, випадково, про зраду чоловіка, вона це сприйняла дуже непросто, якщо так можна сказати.
Втім, і до цього жили вони з чоловіком не дуже добре, але вона щиро вірила до кінця, що у них сім’я і все має бути добре, вона ладна була все для цього зробити, надіялася, що до чоловіка ще прийде той період, коли сім’я для нього буде на першому місці і у них все владнається. Але після несподіваного повернення з маминої дачі позаминулого літа ілюзії її розтали, як сніг на сонці. Світлана забрала дочок, яким на той момент було три і п’ять років, і подала на розлучення.
Ділити подружжю було нічого, на майно Світлана не претендувала зовсім, якось не до того їй було тоді, а на душі дуже важко. Але чоловік і так міг попсувати нерви.
– Хочеш дізнатися чоловіка свого до кінця – спробуй з ним розлучитися і все стане ясно! – цитує народну мудрість вже тепер і сама Світлана, хто-хто, а вона це відчула, як то кажуть, на собі.
Але батьки її колишнього чоловіка – люди непогані. Свого часу дуже допомагали Світлані з дітьми, онучок люблять, нічого поганого їм не бажають точно. Напевно, вони не винні, що у них виріс такий син. Світлана подумала, що вони теж мають право бачити малечу.
У підсумку Світлана відвезла дітей на Великдень до колишніх свекрів. Адже думала, що це в інтересах дітей, чим більше у них буде рідних і близьких людей, тим краще, адже батьки старенькі не винні, вони ж не мають відповідати за вчинки свого дорослого сина.
– Ну, щось у цьому є.
– Я теж так подумала. Нехай спілкуються, якщо хочуть бабуся з дідусем зі своїми онуками. Зідзвонилася з Катериною Дмитрівною – вона висловила радісну готовність. Ми з дівчатками зібрали речі, через пару годин приїхав дід і відвіз онучок.
Світлана ці дні трішки відпочила хоч. Кілька разів дзвонила свекрам – ті запевняли, що все нормально, і просили ні про що не хвилюватися. А після Великодня, забрала дівчаток від бабусі з дідусем додому.
– Всі дні, уявляєш, діти просто просиділи вдома! – розповідає Світлана. – Питаю, а що вдома робили? Бабуся з дідусем, кажуть, телевізор дивилися, а ми малювали. Цим і бавилися весь час.
– І що, ніде не були, і нікуди не виходили взагалі?
– Пару раз ходили з дідом в магазин за морозивом, кажуть! У мене таке в голові не вкладається! Люди взяли дітей, за своєю ініціативою, між іншим! Їм їх не спихнули просто так. На Великдень, в місті в ті дні стільки заходів було яскравих та цікавих для діток! Гуляння, все красиво, святково. Можна було в центр з’їздити, в парк сходити! Я не кажу там в якісь дорогі місця, типу аквапарків і цирків, і безкоштовних заходів на свято було дійсно безліч. Ні, нікуди не ходили, нічого не бачили, крім телевізора того.
– Так, шкода, звичайно, адже це ще малі діти, але ти тепер зробила сама висновки.
– А найголовніше, уявляєш, ще всім родичам розповіли, що я привезла їм дітей без попередження, і навіть на морозиво дітям грошей не залишила! Це мені тітка чоловіка колишнього таке розповіла, сестра моєї свекрухи. Каже, ти аліменти отримуєш, а діти у свекрів сидять. Яке? А то, що тих аліментів на двох дітей зовсім мала сума, це не має значення зовсім.
Світлана обурена до глибини душі.
– Я подзвонила їм потім, кажу, вам грошей треба було дати ще, чи що? – розповідає жінка з сумом. – Свекруха почала викручуватися – ну ти ж розумієш, ми пенсіонери, двоє дітей, нам важко. Що ми їм купити можемо, якщо самі отримуємо якісь копійки. Я кажу, так у сина б попросили допомоги, це і його діти теж! А він, відповідає, аліменти тобі заплатив, так що гроші повинна ти давати! Ось так. Думаю, це перший і останній раз мої діти гостювали у бабусі з дідусем. Більше не поїдуть – просто самі не захочуть до них їхати. Та й я тепер точно проти. Я ще й виявилася в чомусь винною. Ну як так може бути?
Якби вони любили цих дітей, то ніколи б так не зробили, не шкодувати б для них нічого, а тут зекономили на всьому, важко зрозуміти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
