Ми з моєю сестрою по-сусідству живемо, хата в хату. В свій час наші батьки свій будинок Світлані залишили. А мені дістався дім нашої тітки, яка жила поряд і не мала власних дітей.
Тому ми з рідною сестрою все життя по-сусідству і прожили, і скажу вам, жили ми завжди дружно.
У сестри двоє дітей, дві донечки, вже дорослі.
А у мене з особистим життям не склалося, в селі нареченого я собі не знайшла, вчилася в педагогічному, там теж самі дівчата, а потім потрапила на роботу в школу, де також переважно жіночий колектив. Тому мені так і не вдалося зустріти чоловіка, з яким я би хотіла провести решту свого життя.
Роки не йшли, а бігли. І от, донька сестри уже заміж зібралася. При чому, якось все поспішно так, вона навіть довго з своїм нареченим і не зустрічалася.
Світлана прибігла до мене, каже, виручай сестричко, позич гроші, бо свати в суботу прийдуть, і у нас є тиждень, щоб дім до ладу привести, і хоч косметичний ремонт зробити. Та й щоб стіл накрити, і гідно гостей зустріти, треба чимало грошей.
Я і справді маю відкладену суму, бо заробляю в школі непогано, а витрачати особливо не маю куди. Я ж в селі живу, майже всі продукти у мене домашні, бо тримаю господарку велику, маю і курей, і кроликів, і козу, і город обробляю, так що в мене все своє.
Світлані я дала грошей, вони майстрів найняли, і ремонт освіжили.
А вже страви готувати, і стіл накривати, то я особисто допомагала.
Ми були дуже здивовані, коли побачили, що з нареченим приїхав тільки батько. Виявляється, сват моєї сестри вдівець.
Сестра не даремно хвилювалася, бо він виявився доволі заможним чоловіком.
Історія набула неочікуваного продовження – Стас, так звали цього чоловіка, став приділяти мені знаки уваги, коли дізнався, що я незаміжня.
Я спочатку сторонилася його, бо хоч ми приблизно і однолітки, але я розуміла, що не пара я йому.
Після весілля наших дітей сват сестри прямо сказав, що має щодо мене серйозні наміри.
Стас став часто приїжджати в село, ми шашлик смажили, я його поїла-годувала, ще й сумку домашніх продуктів давала.
Мені було дивно, чому Стас не рухається далі, а отак приїжджає до мене, наче нам по 20 років.
Відповідь на це запитання я отримала випадково. В серпні мене відправили в обласний центр на секційні, вчителі їх завжди проводять перед початком нового навчального року.
Йду я по вулиці, і бачу – машина Стаса їде, а поряд з ним сидить молода красива жінка, посміхаються один до одного, щасливі такі.
Я від несподіванки ледве додому доїхала, не в той автобус сіла, бо була дуже розгублена.
На наступний раз, коли Стас приїхав до мене, я сказала йому прямо, що все бачила.
Він відпиратися не став, спитав лише, чи добре я її роздивилася?
– Так, – кажу.
– Ну от і добре, – відповів Стас. – Значить, ти розумієш, чому я з нею, а не з тобою.
І поїхав, а я залишилася з відчуттям того, що мене використали.
І що тепер робити? Сестрі я нічого говорити не хочу, бо не хочу, щоб у неї з сватом з самого початку стосунки псувалися.
Не треба мені було навіть це починати. Видно, то у мене доля така – бути самотньою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.