Світлана, моя донька, переїхала в Канаду ще 12 років тому. Поїхала, бо дуже хотіла вирватися з бідності.
Я її розуміла, і навіть підтримала. Адже донька розлучилася з чоловіком, сама залишилася з 5-річним сином без грошей і житла.
Світлана в пошуках заробітку подалася в Канаду, а внук залишився зі мною. Олексій виріс у мене, я його в школу водила, на гуртки різні, уроки з ним робила.
Часом було дуже непросто, адже хлопчик ріс, ставав підлітком, змінювався його характер. Але я зробила для внука все, що в моїх силах.
Донька нам майже грошей не висилала, все говорила, що їй самій важко. Інколи вони передавала посилки з одягом і харчами, і все. То ж мені самій доводилося все тягнути.
Трохи більше року тому Світлана нарешті забрала сина до себе, він вже там закінчуватиме школу і вчитися далі в коледжі.
Донька обіцяла, що і мене з часом забере до себе, але далі обіцянок це не йде.
Телефонує Світлана рідко, адже у нас різні часові пояси. А коли ми і говоримо з нею по телефону, то на мої питання, коли вона мене забере, донька просто шукає відмовки.
Мені дуже прикро, що Світлана так нічого і не оцінила. Я ж їй стільки допомогла, тому розраховувала, що коли прийде час, вона мені теж допоможе.
Мені 65 років, останнім часом моє здоров’я дуже погіршилося. Останні кілька місяців я лежала в лікарні, і мене навіть не було кому провідати.
Кажу доньці, хоч грошей трохи вишли, а вона знову за своє – нема звідки!
Повертатися додому Світлана не хоче. Мене забирати до себе – теж не хоче. Грошима не допомагає!
Вона мені запропонувала, щоб я взяла до себе квартирантів. А як я маю жити з чужими людьми – вона не подумала.
Через все це я на доньку маю велику образу. Невже їй в Канаді і справді так важко, що рідній матері вона ніяк допомогти не може?
Чи просто – не вважає за потрібне це робити?
Я вже собі думала, що запишу свій будинок чужим людям, нехай вони мене і доглядають.
Але Світлані такий варіант не підходить, вона каже, що не знає, як їй далі піде в Канаді, тому не може допустити, щоб наш будинок дістався чужим людям.
В принципі, вона права. Але що робити мені?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна