З перших днів, коли Світлана відчула, що у неї буде дитина, вона знала, що хресною матір’ю для малюка стане її найкраща подруга Віра.
Дівчата дружили ще з дитинства, не було і дня, щоб вони не телефонували одна одній і не питали, як пройшов день. Світлана не мала рідної сестри, але дивлячись на Віру, вона усвідомлювала, що з такою подругою і родичі не потрібні.
– Що б я без тебе робила, – не раз говорила Світлана своїй подружці Вірі, – ти завжди мене виручаєш.
– А по-іншому і бути не може, ми ж подруги, майже сестри, – обнявши Світлану, відповідала Віра, – з дитинства дружимо; таких подруг, як ми з тобою, ще пошукати треба.
Коли Світлана виходила заміж, свідком на весіллі була, звичайно ж, Віра. Хрещеною матір’ю первістка Андрія і Світлани теж стала Віра. Хлопчик народився слабеньким, Світлана від нього не відходила, Андрій працював майже цілодобово, батьки жили в іншому місті. І якби не Віра, Світлана, впала б без сил, – настільки вона втомилася від безсонних ночей і нескінченних походів в лікарню.
Віра після роботи бігла не додому, а до подружки: допомагала прибрати, навіть готувала обід, прасувала білизну.
– Я навіть не знаю, чи в мене рідна сестра, дружила б я з нею так, як з тобою. Ти так нас підтримуєш з Андрієм, що у мене від почуття вдячності сльози на очах.
Андрій приходив додому і вже не дивувався, що у них на кухні господарює Віра.
Синочок підріс, і його здоров’я покращилося, – Світлана зітхнула вільніше. А Віра зайнялася своїм особистим життям: познайомилася з Олександром і вийшла за нього заміж. Але невдовзі пара розлучилася: чоловік зустрів своє перше кохання і покинув Віру.
А в цей час подруга Світлана з чоловіком Андрієм потрапили в аварію і обидва опинилися в лікарні. Артемка взяла до себе на час Віра – хрещена мама. Вона знову допомагала своїм друзям: ходила по лікарях, готувала їжу і відносила до лікарні, взяла на себе всі побутові питання сім’ї своєї подруги.
На день народження Віри Андрій і Світлана з особливим трепетом вибирали подарунок – золотий ланцюжок з підвіскою. А за столом Андрій сказав, що таких друзів, як Віра, він ніколи не зустрічав. Дівчина у відповідь обняла подружжя: – Ви – моя сім’я, я вас люблю і хочу, щоб ви завжди були щасливими.
І вони були щасливими, поки Андрій не сказав, що йде від Світлани. Вона плакала, благала сказати, чому йде і до кого йде. Але Андрій відповів, що поки хоче побути один. Кинув одяг у валізу і пішов.
Світлана кинулася телефонувати Вірі, але їй не відповіли. Того вечора у Віри було двадцять пропущених дзвінків, а сама вона стояла біля відчиненого вікна і не підходила до телефону.
На наступний день Андрій прийшов до Віри.
– Хотів побути один, але не хочу себе обманювати, – сказав він Вірі. – І Світлану не хочу обманювати, треба все їй розповісти.
Віра знову заплакала: – Це вище моїх сил, не можу їй сказати, як і раніше вважаю її подругою, майже сестрою. Але і зробити з собою ні чого не можу: люблю тебе.
Ще півроку тому вони не підозрювали, що доля зробить Світлану і Віру суперницями і що Андрій не зможе впоратися з собою і піде до подруги своєї дружини. Вони і самі толком не можуть зрозуміти, звідки воно взялося це почуття між ними, – почуття, яке не знає ніяких кордонів.
Пройшов ще рік. Віра була щаслива з Андрієм, але часто думала про свою колишню подругу Світлану, з якою рік не бачилася. Син Андрія і Світлани приходив в гості і завжди говорив, що у них з мамою все добре.
А Світлана пережила цю драму. Вперше в житті їй не було кому виплакати свій біль, не було з ким порадитися. Раніше вони з Вірою поділися всім, що було на душі, а тепер їй доводилося самій справлятися.
– Чому ті, кому найбільше довіряєш, зраджують тебе? – не раз сама себе питала Світлана. Мене не обманули, ні. Просто цим двом людям, які були для мене рідними, я довіряла більше, ніж іншим. Це розплата за мою довіру.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
