Свій ювілей Марія святкувати не збиралася, але сподівалася, що донька таки приїде і її привітає. Та Марина не приїхала, і навіть не зателефонувала. Тому і сиділа літня жінка засмучена, адже нікого ріднішого, крім Марини, у неї не було, а донька виросла такою черствою, видно, вдалася в свого батька. Під вечір в хату Марії хтось постукав, вона вже й не сподівалася, що хтось згадає про неї. На порозі стояв зять з великим букетом квітів, але це ще були не всі сюрпризи

Свій 75-річний ювілей Марія святкувала одна, сиділа біля вікна і вмивалася слізьми. Хіба так вона уявляла свою старість? Вона ж і Маринку свою народила в 37 років тому, що мати рідну душу на цій землі. А тепер доросла донька і знати маму не хоче.

Марія все життя прожила в селі. Доброю була, людяною, а от вродою вдалася не дуже, тому ніхто її так і не засватав. Село у них невелике, парубки всі одружилися, а вона одна лишилася.

Потім сталося так, що до неї почав залицятися її начальник, він був одруженим чоловіком, і з сім’ї йти не хотів, навіть коли дізнався про те, що Марія дитину, сказав, що це її проблеми.

Та хіба ж це проблеми? Для Марії це було справжнє щастя! От народить вона собі дитинку, і вже буде не самотньою.

До своїх 37 років Марія навіть дещо пристарала, мала свою хату, господарку, грошей трохи відклала, тому була впевнена, що впорається навіть сама з дитиною.

І справді, Марія донечку свою ростила як найдорожчу перлинку, а коли Марина виросла, то мати відпустила її в місто вчитися, бо мріяла, щоб донька мала вищу освіту.

В інституті Марина зустріла Ігоря, він був на три курси старшим за неї. Відразу після закінчення навчання Ігор зробив Марині пропозицію, і вони одружилися.

Стала Марина в місті жити, а до матері все рідше приїжджала.

Марія, поки мала силу, то сама їхала до доньки в гості, зять, до речі, не мав нічого проти і дуже радів, коли теща у них гостювала.

А от рідній доньці не дуже подобалися часті мамині візити, вона завжди була чимось незадоволеною.

В село Марина приїжджати не любила, навіть коли Марія хворіти стала, то до неї не донька, а зять частіше навідувався.

І коли Марія в лікарню потрапила, то Ігор приїхав і все оплатив, а донька лише раз навідалася до мами, і то на кілька хвилин.

Свій ювілей Марія святкувати не збиралася, але сподівалася, що донька таки приїде і її привітає.

Та Марина не приїхала, і навіть не зателефонувала. Тому і сиділа літня жінка засмучена, адже нікого ріднішого, крім Марини, у неї не було, а донька виросла такою черствою, видно, вдалася в свого батька.

Під вечір в хату Марії хтось постукав, вона вже й не сподівалася, що хтось згадає про неї. На порозі стояв зять з великим букетом квітів.

– А що, мамо, пустите до хати, – запитав він і вручив тещі квіти.

Марія аж розплакалася від несподіванки, а Ігор продовжив:

– Це, мамо, не всі подарунки Вам від нас. Збирайтеся, з нами тепер жити будете, я будинок великий нарешті купив, тепер місця всім вистачить, а Вас одну тут, в селі, на зиму я не залишу.

– А Марина що скаже? – несміливо запитала літня жінка.

– За Марину Ви не хвилюйтесь, все добре буде. Я подбав, щоб у Вас була окрема кімната.

В той же вечір зять забрав Марію до себе. Жінка їхала в машині, назустріч новому життю, і думала, чому так склалося, що зять їй став рідніший за доньку?

Олеся Біла.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page