fbpx
Життєві історії
Свій будинок я переписала на старшу доньку, коли вона заміж виходила. У мене був ще будинок свекрухи. Я його продала, а гроші розділила між двома іншими дітьми. Так що ніхто не був обділений. Старшій доньці дісталося найбільше, але з умовою, що я біля них буду віку доживати. Але бачу, що не все так, як я собі планувала, бо в підсумку я стала нікому не потрібна

Я давно вдова, ми з чоловіком виростили трьох дітей: у нас дві доньки – Софія і Оленка і один син – Михайло. Чоловіка давно не стало, ростити дітей одній було дуже нелегко, але я змогла їм усім дати гарну освіту.

Свій будинок я переписала на старшу доньку, коли вона заміж виходила. У мене був ще будинок свекрухи. Я його продала, а гроші розділила між двома іншими дітьми. Так що ніхто не був обділений. Старшій доньці дісталося найбільше, але з умовою, що я біля них буду віку доживати.

Проблема полягає в тому, що при такій кількості дітей на старість я залишилася самотня. Моя старша донька привела чоловіка додому. З зятем у нас відразу не склалися стосунки. Не зважаючи на те, що це він прийшов до мене, він дозволяє собі встановлювати свої правила.

Михайло живе зі своєю сім’єю в своєму будинку. Цей будинок отримала в спадок його дружина. Будинок був маленький і в поганому стані. Мій син його майже сам перебудував. Тепер цей будинок і не впізнати: в ньому багато кімнат, є в будинку всі зручності. Михайло навіть альтанку побудував і зону відпочинку зробив. Ми туди раніше приїжджали на свята і там шашлики смажили. Але це дуже не подобалося невістці. Ось ми і перестали їздити до них – щоб в сім’ї мого сина не було через нас непорозумінь.

Невістка вважає себе господинею цього будинку, хоча мій син його сам побудував. У Михайла підростають двоє синів. Але я їх практично не бачу, бо невістка не хоче мене бачити в своєму домі.

Моя донька Оленка живе з своїм чоловіком на квартирі. Зять часто їздить на заробітки, донька з дитиною залишається сама.

Одного разу я сильно полаялася з зятем, потім зателефонувала Оленці поскаржитися. Донька запропонувала мені на якийсь час переїхати до неї. Я зібрала я речі і поїхала. Місяць ми жили добре, але потім повернувся зять і я зрозуміла, що я йому заважаю. А так як квартиру купив зять, то він має право вирішувати, кому в ній жити.

Загалом, прожила я в Оленки тільки два місяці. Потім зібрала речі і переїхала жити до сина. У нього ж будинок великий – там же цілих п’ять кімнат. От я і подумала, що там знайдеться кімната і для мене.

Знайшлася кімната, тільки цим дуже незадоволена невістка була. Онуки мене дуже любили. Я їм постійно пиріжки пекла, оладки робила і пельмені ліпила. Мої пельмені вони взагалі просто обожнювали. Тільки ось невістка постійно мною незадоволена була: мовляв, все в борошні після мене всюди.

Одного разу я почула, як вона сказала Михайлу:

– Я не хочу, щоб твоя мати жила в моєму домі! Я вже не господиня у власному домі! Вона ж скрізь свого носа суне. Посадила всяку гидоту у нас на ділянці! На кухню лізе постійно! Я вже бачити не можу ці гори оладок! Нехай їде!

Розплакалася я, коли це все почула. Знову зібрала свої речі. Повернулася я до себе додому. Ні зять мій, ні дочка Софія моєму поверненню не зраділи. Вони дуже добре жили без мене. Але діватися мені було нікуди просто. Не могла ж я жити на вулиці.

Я виростила трьох дітей і тепер стала для них зайвою: своїм дітям я взагалі не потрібна, я їм заважаю… Як же це прикро і боляче!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page