fbpx

Свій будинок мама записала не мені, а своїй племінниці, Галині. Відколи мами не стало, минуло 5 років. Я зрозуміла причину вже перед самим кінцем, мама мені розповіла правду

Відколи не стало матері, минуло вже 5 років, але я і досі не можу забути ту сцену, яка сталася під час нашої останньої зустрічі.

Я прийшла до мами, вона сиділа в кріслі. Поряд була племінниця Галина, яка була у неї частою гостею і вже була в курсі всіх справ.

В той день я дуже втомлена повернулася з роботи, і вже з порогу почула повчання матері:

– Ось саме такої дочки мені не вистачало, – сказала вона мені, маючи на увазі Галину.

– Що цього разу? Чим я тобі не догодила? – спробувала я відповісти спокійно, але вже відчувала, що важко справляюся з емоціями.

– Галина по-справжньому дбає про мене, доглядає, а ось з тебе що взяти?

– Так я не можу піти з роботи, ти ж знаєш мою ситуацію, на мені діти, комуналка, купа витрат. Та й тобі я допомагаю.

Мама нічого не хотіла слухати, вона вперто продовжувала мене картати в присутності моєї двоюрідної сестри.

Проте, я вже звикла до того, що як би я не старалася, все буде недобре.

Інша справа – Галина, приходила щодня і вміла знайти підхід до моєї мами.

– Галина мені у всьому помічниця, і медсестру покликала, щоб та мене прокапала, – почалася розмова матері.

– Це ж добре, – намагалася я відповісти миролюбним тоном.

– Ясна річ, якби не вона, то я б зовсім пропала.

Я спробувала перевести розмову в інше русло, і стала складати речі, які були розкидані по всій квартирі. З

Запитала маму, як вона себе почуває. А вона відповіла мені, що дякуючи Галі – вже краще.

Після цього мама пояснила, що вночі вона себе погано почувала, а у Галинки вихідний нині, так що вона тут з раннього ранку крутиться.

Мені залишалося тільки підтакувати і кивати головою, бо я розуміла, що нічим допомогти не можу, після кожної хімії надія танула.

А адже ще недавно моя мама була сильною, незалежною, ця жінка завжди любила вчити всіх життя і правилам поведінки.

Мати завжди відрізнялася владним характером. Крім її думки іншої не існувало.

Рідня була впевнена, що в разі чого вона прийде на допомогу і дасть потрібні настанови.

І лише у мене з мамою чомусь ніколи не складалися стосунки. Я завжди відстоювала свою думку, тому і потрапила в немилість.

І ось зараз перед нею дивна постаріла жінка. Вона змарніла, але стержень всередині ще залишався.

Я зрозуміла причину вже перед самим кінцем, мама мені зізналася, що я їй не рідна.

Колись вона взяла мене з дитбудинку, думала, що полюбить як рідну, але не змогла.

Мама сподівалася, що я виросту вдячною і слухняною, але я її розчарувала, виходить.

Тому мама і любила Галину більше, яка їй була що не кажи, ріднішою за мене.

– Ось Галинка мені, немов дочка рідна, ось така мені потрібна дочка, – в кінці тиради підвела підсумок мати.

– Ну тоді і ти більше не мама мені, – сказала нарешті Людмила і пішла.

З того дня минуло вже п’ять років.

Матері не стало через кілька днів після тієї нашої зустрічі.

У мене на душі великий камінь, і я ніяк не можу позбутися цієї важкості.

Часто я приїжджаю до неї, стою біля кам’яної плити на місці її останнього спочинку, і прошу у неї пробачення.

Тепер, як ніколи, я вважаю маму найріднішою людиною в світі. У мене ж, крім неї, нікого ріднішого не було.

Я навіть не ображаюся на маму за те, що свій будинок вона переписала племінниці. Напевно, Галина на це заслуговує більше.

Тільки от як зняти тягар з душі? Картаю себе, що була такою різкою з нею в день нашої останньої зустрічі.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page