Михайло старанно готувався до свого дня народження, 70, як-не-як – вік поважний. Десь в глибині душі він сподівався, що дочка пробачила його і приїде вперше за довгих 10 років. Але дива не відбулося – донька не приїхала і навіть не зателефонувала. А все через будинок, в якому вони жили.
Михайло рано овдовів, то ж свою єдину доньку Зоряну виховував сам. Справлявся сам, іншу дружину не приводив. А потім донька вийшла заміж і привела зятя додому. Жили всі разом і спочатку все було добре.
Колись Михайло Петрович отримав у спадок від своїх батька будинок. Він був сімейною спадщиною, яка дісталася Михайлу. Будинок був старий, але доглянутий, Михайло був добрим господарем. Дорогі ремонти він не міг собі дозволити, але все було чисто і акуратно.
Зять з донькою, які жили з батьком, спочатку думали робити шикарний ремонт, потім захотіли поміняти ще щось, а під кінець зовсім захотіли продати його і купити інший будинок.
Цей будинок для них був вже дуже старим. Їм хотілося більших розкошей. Якось вони покликали Михайла на кухню і сказали про свій намір продати будинок і купити зовсім інший, новий, в кращому районі і з кращим плануванням, щоб там було зручніше робити все, що вони хочуть. Михайло Петрович уважно слухав їх і все зрозумів. Він подумав і сказав:
– Давайте так зробимо, діти. Я продам свій будинок і куплю вам новий. Якщо не потягнемо, візьмемо трохи кредит. Все оформимо на моє ім’я, і ви можете спокійно собі робити в цьому будинку все, що завгодно. Навіть ремонт свій євроремонт зробити зможете. Будете в ньому повноцінними господарями, а я чим зможу, тим вам буду допомагати.
Але щоб не хвилюватися за свою старість, документи будуть оформлені на мене. Можемо оформити відразу і заповіт, якщо бажаєте.
Зять і донька дивилися на Михайла без розуміння того, що він зараз говорить, бо очікували на абсолютно іншу реакцію.
– Хвилиночку, Михайле Петровичу. Ви мені не довіряєте? Навіщо на ваше ім’я? Тобто я не можу стати власником будинку, де буду жити? Це ваш будинок, звичайно, але цю халупку ніхто і не купуватиме. Ось ви який!
Пішли звідси – сказав він Зоряні. Він взяв за руку свою молоду дружину і вийшов з дому. Потім донька Михайла повернулася за речами, і вони зникли з його життя назавжди. Ось так!
Зараз ця сама донька не дзвонить і не приходить до батька. Вона навіть день народження не подзвонила, щоб привітати. А Михайло таки оформив заповіт на Зоряну, адже вона йому найрідніша людина.
Важко сказати, хто правий в цій ситуації, а хто ні.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
