– Ганно, нам поговорити треба. Ти не думай, я тебе не проганяю, це і твій дім, живи тут скільки хочеш, але я пропоную тобі про себе подумати, – невпевнено став говорити Іван.
Ганна дивилася на свого рідного брата з підозрою, бо не розуміла, до чого він хилить. Якщо точніше, то розуміла, але не хотіла приймати того, що брат пропонує.
Так сталося, що Ганна прилишилася в дівках. Хоч і непоганою була на вроду, і характер мала добрий, та чомусь ніхто її не засватав. А вона хотіла заміж, дуже хотіла, мріяла про чоловіка, про діток, але її друга половинка десь загубилася у цьому широкому світі.
А брат швидко одружився, привів дружину до них у хату. Ганна з Любою подружилися, допомагали одна одній наче рідні сестри.
Поки жили батьки, вони ще сподівалися, що донька заміж вийде, а коли вже втратили надію, то мама перед своїм відходом у кращий світ, попросила Івана, щоб той залишив сестру біля себе до кінця, якщо така вже Воля Божа.
Так і стала жити Ганна біля брата, допомагала його дружині по господарству, а племінників своїх любила як рідних.
Свій 45-річний ювілей Ганна не думала святкувати, бо не було з ким, та й настрою не було теж. Але Іван закомандував, що треба раз в житті сестрі свято зробити, і покликав до них додому їхніх родичів, найближчих сусідів, та кількох своїх друзів.
Серед них був Ярослав. На вигляд він був років на 10 старшим за Ганну, але всі помітили, що весь вечір він не зводив з Ганни очей.
Ярослав опинився у них вдома не випадково. Іван вирішив, що він міг би стати чудовою партією для сестри, але для цього їх треба познайомити, і кращої нагоди, як ювілей, годі й шукати.
Чоловік був давно вдівець, з дружиною у них дітей не було, тому Ярослав жив сам у своєму великому будинку у сусідньому селі.
Іван подумав, що Ганна могла б хоч зараз стати щасливою і побути господинею у власному домі. Та й Ярославу вона приглянулася. От тільки сама Ганна щось без особливого ентузіазму до цього поставилася.
Інша справа одружуватися, коли молоді, закохані. А зараз… Чи зможе вона стати щасливою в чужому домі і з чоловіком, якого вона зовсім не знаєш?
– Сестричко, вирішуй сама. Але, на мою думку, варто хоч спробувати, – сказав Іван.
Ярослав після того ювілею став частим гостем у Івана вдома, а до Ганни він був дуже уважним, завжди приходив з квітами і цукерками.
– Любо, скажи мені, а як воно – бути дружиною? От ти вже стільки років заміжня, скажи – ти щаслива? – якось звернулася Ганна до зовиці за порадою.
– Я щаслива, Ганнусю, бо люблю твого брата. Та й у Біблії пише, що двом легше, ніж одному. Але щодо Ярослава ти сама маєш прийняти рішення, тут ніхто тобі не порадник. Та я вірю, що ти як ніхто заслуговуєш стати щасливою.
Ганна таки погодилася на шлюб з Ярославом, і переїхала до нього у будинок, абсолютно не уявляючи, як зміниться її життя.
Спочатку між ними з Ярославом і справді відчувався якийсь холодок, але Ярослав робив усе можливе і неможливе для того, щоб Ганна добре почувалася в його домі добре.
Та хіба Ганна мріяла про те, що їй можуть зранку каву подавати? А Ярославу було не важко щодня це робити, навпаки, приємно. Появі Ганни в своєму домі він радів як дитина і дуже боявся не сполохати своє пізнє щастя.
А якось він прокинувся з самого ранку, і наказав дружині збиратися. По дорозі мовчав, аж поки вони не зайшли у великий торговий центр.
– Ганнусю, вибирай що хочеш. Я хочу, щоб ти у мене була найкрасивішою, – сказав Ярослав.
Ганна не чулася від щастя, і зовсім не тому, що Ярослав захотів купити їй обновки, а тому, що вона, нарешті, зустріла свою людину.
Як же добре, що брат захотів святкувати її ювілей… Інакше, цього могло і не бути.
Ярослав компенсував дружині нестачу уваги, поваги й любові, яких вона недобрала, живучи в братовій сім’ї. Тепер Ганна розквітла, наче квітка – хай осіння, пізня, але ж розквітла! Їй почали заздрити і колишні, й теперішні односельчанки.
А от Люба за Ганну раділа, бо таки дочекалася ця прекрасна людина свого щастя!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
