Свекри захотіли, щоб мій чоловік купив їм новий котел, а це майже 20 тисяч гривень. Я була проти, але він дав батькам ці гроші. Чоловік мене заспокоює, що цей будинок колись дістанеться нам, тому я маю цю допомогу батькам розглядати як капіталовкладення на майбутнє

У нас з чоловіком двоє дітей, ми обоє працюємо, і нам би вистачило грошей, якби свекри не вважали, що мій чоловік має їм допомагати.

Останній раз вони захотіли, щоб мій чоловік купив їм новий котел, а це майже 20 тисяч гривень.

Ці гроші я планувала витратити на дітей, у нас дочка в випускному класі, ми зараз витрачаємо багато грошей на репетиторів.

Син у 8 класі, він на спортивні секції ходить, на плавання, на англійську, і все це теж коштує чимало.

Так що нам є куди гроші витрачати, а чоловік вважає, що ми можемо на дітях зекономити, але допомогти батькам – то свята справа.

Батьки чоловіка кілька років тому раптом вирішили «стати ближчими до землі», продали міську квартиру і переїхали в будинок за містом.

Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.

Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає, тут замокає, постійно, треба міняти, лагодити котел і так далі.

Та й ділянку утримувати двом літнім людям дуже непросто. То траву треба косити, то сніг чистити. От вони постійно і звертаються до сина – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга.

Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб ремонтували, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, наглядали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміються.

Тому вони сподіваються на допомогу сина. А я проти, щоб мій чоловік давав своїм батькам гроші, бо вони нам самим зараз дуже потрібні.

Зайвих грошей у нас немає, і матеріальна допомога батькам чоловіка означає тільки одне – урізання потреб дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги.

Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і в вус не дули. А вони захотіли, бач, на природу. Але це їхні проблеми, і нехай самі їх вирішують.

Економити на дітях заради свекрів я абсолютно не згодна, тому з цього приводу у нас з чоловіком почалися значні непорозуміння.

Він таки дав тих 20 тисяч на котел своїм батькам, а мене попросив не втручатися в їхні сімейні справи.

Чоловік мене заспокоює, що цей будинок колись дістанеться нам, тому я маю цю допомогу батькам розглядати як капіталовкладення на майбутнє.

То хто з нас правий – я чи чоловік?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.