У нас з чоловіком двоє дітей, ми обоє працюємо, і нам би вистачило грошей, якби свекри не вважали, що мій чоловік має їм допомагати.
Останній раз вони захотіли, щоб мій чоловік купив їм новий котел, а це майже 20 тисяч гривень.
Ці гроші я планувала витратити на дітей, у нас дочка в випускному класі, ми зараз витрачаємо багато грошей на репетиторів.
Син у 8 класі, він на спортивні секції ходить, на плавання, на англійську, і все це теж коштує чимало.
Так що нам є куди гроші витрачати, а чоловік вважає, що ми можемо на дітях зекономити, але допомогти батькам – то свята справа.
Батьки чоловіка кілька років тому раптом вирішили «стати ближчими до землі», продали міську квартиру і переїхали в будинок за містом.
Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.
Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає, тут замокає, постійно, треба міняти, лагодити котел і так далі.
Та й ділянку утримувати двом літнім людям дуже непросто. То траву треба косити, то сніг чистити. От вони постійно і звертаються до сина – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга.
Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб ремонтували, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, наглядали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміються.
Тому вони сподіваються на допомогу сина. А я проти, щоб мій чоловік давав своїм батькам гроші, бо вони нам самим зараз дуже потрібні.
Зайвих грошей у нас немає, і матеріальна допомога батькам чоловіка означає тільки одне – урізання потреб дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги.
Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і в вус не дули. А вони захотіли, бач, на природу. Але це їхні проблеми, і нехай самі їх вирішують.
Економити на дітях заради свекрів я абсолютно не згодна, тому з цього приводу у нас з чоловіком почалися значні непорозуміння.
Він таки дав тих 20 тисяч на котел своїм батькам, а мене попросив не втручатися в їхні сімейні справи.
Чоловік мене заспокоює, що цей будинок колись дістанеться нам, тому я маю цю допомогу батькам розглядати як капіталовкладення на майбутнє.
То хто з нас правий – я чи чоловік?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
