Батьки мого чоловіка – успішні бізнесмени, у них свій власний великий продуктовий магазин, а поруч до нього пристроєне невеличке, але гарне кафе, де постійно багато відвідувачів. Гроші є завжди у них, не бідують зовсім мої свекри. Дітей виростили, вивчили, одружили, у них своя трикімнатна квартира, дача є, автомобілі дорогі, за кордон завжди відпочивати їздять, ще й не по одному разу на рік. Загалом, забезпечені вони дуже добре, і, як спочатку здавалося, дуже щедрі та люблячі своїх дітей однаково.
Але у житті стається все, на жаль, не так вже й добре, як здається на перший погляд. У мого чоловіка є молодша сестра, улюблениця своїх батьків, напевно, тому що молодша, а мій чоловік завжди був за няньку та доглядальницю їй у молоді роки свої. Він з образою розповідав, що на секцію карате його навіть не записували, хоч він про це все дитинство мріяв, адже йому постійно доводилося сидіти після школи з сестрою, незважаючи на те, що сам був ще зовсім маленьким хлопчиком.
Батьки якраз тільки відкрили свій бізнес, тому на няню грошей тоді не було у них зовсім, а весь догляд за малою сестрою ліг на плечі братові. А коли чоловік вже підріс, то допомагав батькам у бізнесі, тягав важкі ящики на рівні з іншими працівниками і робив іншу підсобну роботу в той час, коли маленьку сестру всі доглядали та шкодували, як могли її оберігали.
Так, гарну освіту вони оплатили своєму синові, тут не посперечатися з цим. А ось доньці – неповну середню. Вона завередувала на другому курсі, що їй нецікаво, і батьки змирилися з втратою грошей за її навчання. Та вона навіть працювати ніде не стала, влітку підробляла в кафе мами і тата, і, звичайно ж – за гроші, а не так як син наймитував так просто, за «дякую». Вона робила найлегшу роботу. Батьки їй ще сказали, начебто жартома:
– Якщо тебе, таку примхливу та ледачу заміж хтось і візьме, то доведеться за тебе велике придане йому віддавати, щоб наречений не втік від тебе ще у перший рік подружнього життя, бо працювати ти зовсім не любиш.
Але перший одружився їхній син зі мною. Питання де ми будемо жити тоді у нас не стояло. Ми жили у моєї мами – вона хороша людина, у зятя з тещею прекрасні відносини, і вона з нами не відчувала себе самотньою, навпаки, раділа, що діти поруч з нею щодня та відчувала себе потрібною комусь, вона постійно нам допомагала в усьому.
Через рік я дізналася, що чекаю дитину, а в цей час вже щосили готувалася до весілля сестра мого чоловіка. Там такий був переполох у батьків з тим весіллям, що й словами не передати, вони не знали, як догодити їй з майбутнім зятем. Не те, що з нашим. Ми своє весілля відзначали у них в кафе за скромним столом, лише в колі найближчих родичів. Правда, тоді нікому складатися грошима не довелося, свекри самі все зробили, за свій кошт.
А тут доччине весілля – бенкет на весь світ в дорогому ресторані, який вони оплатили теж повністю, адже робити в своєму кафе весілля доньці не хотіли, хотіли погуляти шикарно.
Що характерно: на весіллі батьками чоловіка був подарований ключ від нової квартири для молодих! Навіть для нас це було сюрпризом. Вони доньці купили квартиру! Мій чоловік не те, що позаздрив, але відчув себе якимось зовсім їм не потрібним, обділеним повністю. Як потім сказала свекруха:
– Ну ви ж не скаржитеся, живете у тещі, вам навіщо?
Але поки я чекала дитину, то моя мама стала приходити додому трішечки збентежена. Ми швидко дізналися причину такого її стану. Вона закохалася, самотній чоловік запропонував, щоб вона вийшла заміж за нього, а їм жити разом ніде, адже наречений на орендованій квартирі живе. Тоді і дозрів план: швидко взяти кредит та звільнити мамі її житло.
Розповіли ми про це свекрам. Батьки мого чоловіка відразу беззаперечно оцінили нашу ідею і сказали – чим можуть, тим допоможуть з великою радістю. Підшукали квартиру, але там потрібен був перший внесок: така вимога була у банку. І тут ми звернулися до батьків чоловіка. Але вони відразу сказали:
– Ой, та ви що, всі наші заощадження пішли на весілля дочки і її новеньку квартиру, щось ви дуже поспішили, могли б почекати ще рік, зараз все не так просто, як колись. Загалом, дали нам зрозуміти – крутіться самі, як хочете, а на нас краще не сподівайтеся. На перший внесок ми позичили де могли: і у друзів, і у рідні, у колег, і навіть мій старенький дідусь свої невеликі накопичення з села нам передав моєю хрещеною мамою. Таким чином ми взяли в кредит квартиру. Батьки чоловіка не дали взагалі нам ні копійки, навіть позичити гроші не захотіли.
Переїхали в квартиру, коли вже у нас з’явилася дитина. Свекри приїхали тільки на виписку дитини. До себе додому в гості ми їх принципово не кличемо, це не я чоловіка про це прошу, він сам не хоче їх бачити, дуже ображений на своїх рідних людей, він не очікував, що вони себе так зможуть повести.
В принципі, працюючи на двох роботах, чоловік за п’ять місяців роздав майже всім борги. Дідусь мій не просить гроші назад, каже, що це подарунок від нього, хоча ми все одно йому хочемо повернути його накопичення. Але свекри ніби не розуміють, чому у нас до них таке ставлення і просять привести до них онука, дивуються і ображаються, що не приходимо до них з дитям в гості і до себе не звемо їх.
Ну і нехай собі ображаються, мені після всього вже байдуже! Я вважаю, що праві ми: не треба було обіцяти, що вони нам допоможуть. Дочці своїй готову квартиру подарували відразу, щоб молоді мали де жити, а нам і з внеском не допомогли. Не отримають вони онука, ось так, та й родичатися з ними зовсім бажання у нас немає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
