– Моя невістка Валентина – дівчина із заможної родини, – розповідає 60-річна Марина Іванівна. – Батько її – бізнесмен, живуть вони з дружиною на широку ногу. У них кілька квартир, заміський будинок, дві машини дуже дорогих, я особливо в марках не розбираюся, але це видно. До заміжжя, до двадцяти п’яти років, дочку вони свою забезпечували дуже добре, нічого не шкодували для неї. Одягали-взували, як ляльку, оплатили навчання в хорошому навчальному закладі, показали світ. Де вона тільки не була, і моря, і океани – все бачила.
– А після весілля що ж, все змінилося враз?
– А ось після весілля фінансову допомогу батько Валентини принципово припинив. Його позиція – «ти вийшла заміж, нехай твої проблеми тепер вирішує твій чоловік. Тепер він відповідає за тебе.».
У Марини Іванівни цілком звичайна сім’я: вона все життя пропрацювала вчителем в школі, чоловік – інженер якихось там систем в будівельній компанії, в минулому році вийшов на пенсію. Працював все життя сумлінно, фахівцем був хорошим, але великих грошей не отримував ніколи. Єдиний бонус його багаторічної бездоганної роботи – так це те, що перед кризою чотирнадцятого року він зміг прилаштувати на роботу в свою компанію сина, який тільки закінчив навчання.
Зараз би такий номер, як стверджує чоловік Марини Іванівни, не пройшов: справи в будівельній галузі йдуть не дуже добре, і влаштуватися до них на роботу непросто. Своїх-то звільняють, на кожне місце черга велика. Добре, що встигли влаштуватися, і за п’ять років роботи син зумів зарекомендувати себе. Робота непроста і не легка, доводиться їздити по об’єктах, в будь-яку погоду і сльоту бродити по будівництву, сперечатися з робітниками. Але хлопець тримається за робоче місце і дуже старається: у нього кредит і дружина, яка чекає дитину.
– Спочатку після весілля вони житло орендували, – розповідає Марина Іванівна. – За два роки змінили три квартири. То ціну їм підняли раптово мало не в півтора рази, то квартиру господарі вирішили терміново продавати. Втретє зняли, а через місяць за шафою цвіль чорну виявили. Це ж в таких умовах жити з дитиною не можна. Загалом, подивилися ми на це з батьком і вирішили – треба дітям нашим серйозно допомагати, це все не справа. Розміняли свою квартиру.
– У вас трикімнатна була?
– Так, трикімнатна, але не дорога: у звичайній старої панельної дванадцатиповерхівці. Розміняли на дві. Ми з чоловіком в’їхали в однокімнатну, зате прибирати мені простіше стало. А решту грошей віддали нашим дітям. Вони двокімнатну вирішили брати відразу, тому і взяли кредит той. Кредит хоч і невеликий, але потім дізналися, що Валентина чекає дитину.
– Один син зараз працює, виходить?
– Ага. Чесно кажучи, я була впевнена, що батько моєї невістки якось допоможе їм з кредитом. Для нього це сума мала, він напевно з кишені її може витягти запросто і віддати. Але її батьки навіть не думали про це. Доросла заміжня дочка – не їхня проблема, як вони рахують.
Ремонт в квартирі робили знову ж за допомогою чоловіка Марини Іванівни.
– Ну так наш батько все життя в будівництві пропрацював. Знайшов знайомих фахівців, які зробили дешевше, як для свого. І якісно. Свати приїхали вже на готовий ремонт подивитися. Навіть, по-моєму, здивувалися, що так все добре вийшло. Не знаю, що вони очікували побачити. Просто за свої ремонти вони такі гроші віддавали, що страшно і вимовити, а у нас, вони знають, кожна копійка на рахунку.
Тепер у Марини Іванівни на порядку денному нова проблема, невістка скоро стане мамою.
– Я вже й синові, і чоловікові сказала – як хочете, кажу, але треба укладати контракт. У дівчинки не зовсім все добре із самопочуттям, а найголовніше – термін стоїть на початок січня. Це означає, вона може і в Новий рік народити. Потрібно бути на поготові, адже в цей час свята. Знайдемо ми ці гроші. Краще зараз заплатити, ніж потім розгрібати проблеми.
– Ну, може, хоч на це невістці вашої батьки дадуть?
– Ні, ні копійки вони їй не дадуть, навіть мови не йде про це. Вони сказали, що взагалі їдуть в цей час зазвичай, і в цьому році теж будуть намагатися поїхати кудись, якщо кордони не закриють. Новий рік збираються в Європі зустрічати. Чесно кажучи, у мене таке в голові не вкладається. Єдина дочка народжувати буде. Яка може бути Європа, вони в ці країни щороку їздять, і не по одному разу.
– Слухайте, ну може, вони образилися на дочку? Що вийшла заміж за хлопця не з їхнього кола? Тому себе так ведуть?
– Та ні, не видно, що образилися. Треба віддати їм належне, багатством своїм вони не хизуються. Відносини цілком нормальні між нами, спілкуються добре і з ними, і з нами, ніякого холодку, ніяких притензій. Запрошують в гості – у них великий будинок, прямо середньовічний замок. Шашлики, пікніки влаштовують. Сваха дзвонить мені сама, іноді навіть просто так, без приводу. Вона досить мила жінка, привітна така. Запитує, як справи, зі святами вітає. Подарунки передає.
– Подарунки?
– Ну так. Сувеніри з поїздок – магнітики на холодильник в основному. Дорогі подарунки вони не дарують, та це й добре, нам віддарювати потім особливо нічим, у нас тут, бачиш, своїх витрат по вуха. Я тут зателефонувала з приводу подарунків на народження дитини – кажу, давайте домовимося, щоб накладок не було, я коляску буду купувати, ви вже даруйте щось інше. Вони чемно вислухали, покивали і все, нічого вони, по-моєму, дарувати не збираються.
– Ну, може, який-небудь костюмчик з Європи привезуть.
– Хіба що. Валентину шкода мені, вона як сирота у нас, при живих батьках. Син звик жити скромно, ми ніколи особливо не шикували. Але вона-то по-іншому вихована. Раніше я думала – ну, може, онук народиться – тоді щось зміниться. Але зараз дивлюся – не схоже. Свати живуть для себе. Проблеми дорослої доньки їх не стосуються.
Як вважаєте, це нормально – закрити двері дорослу доньку, яка вийшла заміж, і просто жити своїм життям? Проблеми дочки нехай вирішує тепер її чоловік?
Валентина батькам чоловіка не показує, що їй дуже неприємно, що батьки відмовилися приймати участь у їх сімейному житті, хоча люди вони далеко не бідні. Нікому не жаліється, але на душі важко від того.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
