В село до мами мого чоловіка ми їздили щосуботи, це вже стало нашою доброю традицією. Ми живемо окремо в місті, квартира мені дісталася у спадок від бабусі. Будинок панельний, старий, і я розумію, що рано чи пізно нам доведеться думати про покупку нової квартири.
У шлюбі ми з чоловіком вже 13 років, у нас росте дві донечки. Вони вже теж звикли до наших постійних поїздок в село. Хоч ми і маємо автомобіль, але заправляти його щоразу нам не дешево обходиться, та на ці витрати чоловік навіть уваги не звертає, мама – то для нього святе.
Ми з донечками теж любили їздити до свекрухи, хоча часом вона нам давала стільки роботи, що треба було залишатися ще на день, щоб все зробити.
Особливо багато роботи восени, коли все з городу треба зібрати, в погреб поскладати, закрутки зробити, землю скопати, двір до зими підготувати. Все це робимо ми з чоловіком, а свекруха віддячує нам продуктами – коли яблук дасть додому, коли картоплі.
Ми б все це і на базарі могли купити, навіть би дешевше вийшло, ніж їздити по 50 кілометрів в одну сторону в село. Але справа тут не в продуктах, а в тому, що мама має відчувати, що їй є кому допомогти, що вона не одна.
Крім мого чоловіка, який, я вважаю, є дуже хорошим сином, у свекрухи є ще дочка. Але сестра мого чоловіка 6 років тому виграла Зелену Карту в США і разом з чоловіком і дітьми виїхала. Мамі вона не допомагає, бо поки ще не стали на ноги і просто не мають такої змоги.
Свекрусі 63 роки, тому про спадок ми ще навіть і не думали. Але нещодавно я дізналася, що вона продала хату своєї мами. Бабусі чоловіка не стало три роки тому, а свій невеликий будиночок вона залишила свекрусі.
Сам будинок особливої цінності не мав, бо був старий, але сама земельна ділянка знаходилася у дуже зручному місці, майже в центрі села, тому свекруха виручила за продаж кругленьку суму в кілька десятків тисяч доларів.
Я подумала, що це наш шанс, і вирішила поговорити з чоловіком. Ми вирішили продати свою квартиру і купити нову, більшу і в кращому районі. Чоловік мав поговорити з мамою і попросити в неї суму, якої нам не вистало для покупки квартири.
І яким же було наше здивування, коли ми почули від свекрухи, що всі гроші вона відправила доньці в Америку, бо та вирішила там придбати житло і потрібна була певна сума на перший внесок.
Я дуже засмутилася, навіть розізлилася, адже все життя ми допомагаємо свекрусі, а натомість для нас у неї немає нічого.
Ну хіба це справедливо? Навіть не хочу більше до неї їхати.
Чоловік мене заспокоює, що зараз мама допомогла сестрі, а колись допоможе і нам – перепише на нас свій будинок, але я вже в це не вірю, хто зна, а може зовиці знов терміново знадобляться гроші?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.