Настя розлучилася з чоловіком ще десять років тому. Відтоді сама ростила двох своїх дівчат. Пішла від чоловіка, бо не змогла пробачити зради.
Микола у неї був перший парубок на селі, всі дівчата хотіли б стати його дружиною, але він вибрав собі в супутницю життя скромну Настю.
Мама дівчини як почула, за кого дочка заміж зібралася, просила мало не навколішках не йти за Миколу, але ж хіба можна було переконати закохану Настю в тому, що не вийде з Миколи доброго чоловіка.
Відгуляли весілля по осені, Настю до себе Микола забрав. Він один син у мами, до того ж часто на заробітки в Польщу їздив, то щоб маму саму не залишати, привів додому невістку.
Свекруха у Насті на диво була чудовою. Вона рано овдовіла, заміж більше не виходила, сама сина ростила. Але певно забагато любові йому віддала, бо виріс Микола зухвалим і гордим: ти йому слово – він тобі десять, ніколи нікого слухати не хотів, робив все так, як сам вирішив.
Перші кілька років жили Настя з Миколою добре, спочатку народилася перша донечка, а через рік і друга. Микола радів народженню доньок, але був з ними мало, оскільки постійно їздив на роботу.
Добре що хоч бабуся була поруч, допомогла Насті з дітьми, поки ті маленькими були.
Микола приїжджав додому не часто, здебільшого на свята. Казав, що хоче заробити гроші, щоб квартиру купити. Настя вірила, сама для себе нічого не просила, думала – дочки підростають, треба буде забезпечити їх житлом. То ж мовчала на постійну відсутність чоловіка удома, допоки одного разу не підслухала розмову свекрухи з Миколою.
«А як же Настя? Сину, опам’ятайся, любов твоя швидко мине, а у тебе дві донечки підростають», – взмолилася свекруха.
Її слова добре було чути крізь ледь прочинені двері, Настя не змогла стримати сліз і голосно розридалася.
Микола приїхав, щоб офіційно оформити розлучення. Його нова пасія вже чекала дитину, жити вони вирішили в Польщі.
Після розлучення Настя з донечками ще якийсь час жила у свекрухи, а потім і сама на заробітки подалася. Діти залишилися з бабусею. А через шість років вони всі разом переселилися в нову квартиру, яку придбала Настя.
От тільки довго там не пожила, бо важко захворіла свекруха. Почувши таку новину, Настя зателефонувала колишньому чоловіку. Микола холодно відповів, що не може повернутися додому, щоб матір доглядати. І до себе забрати не може, бо місця і самим мало.
Не змогла Настя свекруху саму залишити, вирішила з дітьми в село повертатися, допомогти жінці, яка стала їй за цей час другою матір’ю.
Свекрухи не стало через чотири місяці. Микола на пoхорон не приїхав, але на сорок днів з’явився, щоб з’ясувати що там із спадщиною.
А коли дізнався, що все дісталося Насті, не міг повірити, що рідна мама так з ним вчинила. Обіцяв Насті, що просто так не залишить, буде судитися.
Настя перечитися з ним не стала, вирішила, що все буде так, як Господь дозволить.
Фото ілюстративне.
