fbpx

Свекруха завжди мені в усьому допомагала, коли в нас народилися діти, вона щодня приходила до нас: прала, прибирала, готувала. Галина Вікторівна в усьому годила мені. А коли Михайло залишив мене і пішов до іншої, мати чоловіка спокійно сказала, щоб ми залишили її квартиру і про онуків більше не згадувала. А на Новий рік зателефонувала мені

Весь час, коли Ніна була заміжньою, то була впевнена, що у мене дуже хороша свекруха. Спочатку мама її чоловіка їм дуже у всьому допомагала. В квартиру свою зайву впустила сина з невісткою після того, як вони одружилися. А вже коли народилася у Ніни з чоловіком двійня. Загалом, без свекрухи б вона просто не впоралася сама ні дня. Галина Вікторівна їй дуже допомагала в усьому.

– Тепер Галина Вікторівна – моя колишня свекруха. З Михайлом ми розлучилися ще тоді, коли дітям нашим було лише по 7 років. Мама Михайла, щиро кажучи, дуже засмутилася, сумувала і говорила: “як же внучки без батька тепер будуть, як же я без онучок залишуся, не можу повірити, що так недобре вийшло”. Але там було без варіантів. У мого Михайла вже практично була інша сім’я на той час. І ось що мене дивує: сумувала Галина Вікторівна досить-таки щиро, але як тільки нам з Михайлом поставили офіційний штамп про розлучення – наче й нічого не сталося зовсім. Насамперед свекруха попросила, щоб ми з’їхали з її квартири. Я до тієї квартири взагалі нічого не маю, жодного права у мене на її майно немає. Але по-людськи це було несправедливо. Я тоді була без роботи, у діти мали йти в перший клас, просила її залишити нас там трохи пожити, дати мені встати самій на ноги, але Галина Вікторівна наполягла на своєму – мовляв, квартира мені потрібна, і крапка. Ми переїхали до моєї мами – відтоді так і живемо з нею, вже всі разом третій рік, – розповіла Ніна подрузі.

– Сама не розумію, як так могло вийти в кінці. Ти казала, що мама твого чоловіка – людина дуже хороша, – відповіла з подивом подруга.

– Знаєш, як тільки ми з Михайлом розлучилися – вся любов бабусі в ту ж мить наче повністю зникла, наче й не було її ніколи. Все, ми стали чужими людьми. Я сама була така здивована – як так можна, як взагалі таке буває? Діти наші ж виросли у неї на руках! І тут таке. З’їхали ми з її квартири десь ще влітку, в перший раз після цього вона зателефонувала 31 грудня! З Новим роком мене з дітьми привітала. Запитала, правда, як справи, як діти, але без особливого інтересу. А потім просто перейшла на смс по великих святах. А всі ці останні роки ми так і спілкуємося, плюс аліменти від батька на карту отримуємо регулярно, звичайно. Але лише тільки те, що повинні. Ні подарунків, ні зустрічей, ні бажання поспілкуватися з дітьми ні й батька, ні у їхньої бабусі тепер ніколи немає.

– А дівчатка як це сприйняли? Як вони відреагували на те, що рідні люди навіть спілкуватися з ними не хочуть? Вони ж не розуміють ще це все.

– Ну, як. Перший час вони постійно мені надокучали, де тато, де бабуся, чому не приїжджають до них? Коли прийде бабуся, чому вона не дзвонить. Але час минув, тепер уже її і не пам’ятають. Я тут днями бачила свою колишню свекруху здалеку – ходить вона зараз з коляскою. У Михайла з його новою дружиною нарешті дитина народилася. Син. Так моя колишня свекруха тепер там днює і ночує у молодих, допомагає молодій матері в усьому. Знову зразкова бабуся, але вже у них там. Я навіть і не уявляю, як такою людиною можна бути. Так любила наших дітей, а тепер враз забула про них, наче їх в її житті і не було зовсім.

Закінчився шлюб сина і відразу закінчилася бабусина любов до онуків. А чи була вона взагалі?

Ніна й досі не може зрозуміти, як так могла вчинити свекруха, вона ж сама мама?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page