fbpx
Життєві історії
Свекруха вже в доволі літньому віці вийшла заміж. Відразу вона перестала втручатися в наше життя і нарешті зайнялася своїм. Навіть ключі від своєї квартири у мого чоловіка забрала, щоб він зайвий раз її не турбував. Я в захваті, а чоловікові це все дуже не подобається

– Такого я від мами аж ніяк не очікував. Вона мені сьогодні сказала, щоб я віддав ключі від квартири, – з порога почав чоловік.

– Не бачу в цьому нічого поганого. А ти як хотів? Вони – сім’я. Ти ж їм заважаєш. Ти туди ходиш, коли хочеш. Тобі подобалося, коли твоя мама до нас заявлялася коли їй заманеться, незалежно від часу доби?

– Це інше! Там – мій будинок! Я там виріс! А зараз що? Дозвіл треба питати? Мені цей татко заявив, що щоб прийти в будинок до мами я повинен питати дозволу!

– Ти ще скажи, що вийшовши заміж твоя мама не перестала бути твоєю мамою і в першу чергу є нею, а вже потім – дружиною, – я ледве стримувала сміх.

– І скажу! – образився чоловік.

Негарно над чоловіком сміятися. Але він роздуває з мухи слона.

Свекруха вийшла заміж кілька місяців тому. Свій швидкоплинний роман вона прокоментувала так: «Я не дівчинка вже, роками за ручку ходити. І не молодію, з часом. Чого тягнути?»

Свекруха щаслива. Вона відстала від мене, відстала від дочки. Вона перестала цікавитися нашим життям і зайнялася своїм. І тільки коли Марина Вікторівна сказала в РАЦСі «Так!», всі стали щасливими. Всі, крім мого чоловіка.

За останні три роки Антон звик, що мама постійно смажила котлетки і варила супчики і привозила їжу до нас. Я теж готувала, але чоловік віддавав перевагу маминим харчам.

Я мільйон разів просила у чоловіка забрати ключі у мами.

– Так, заберу. Потім як-небудь. А то раптом знадобляться? Олежика з садка забрати, наприклад, коли ми кудись підемо, – годував мене обіцянками Антон.

«Куди-небудь підемо». Так з часів її повернення, ми ходити удвох почали тільки тоді, коли у свекрухи залицяльник з’явився! В кіно? Утрьох. Свекруха сиділа, взявши сина під ручку, і їла попкорн з його склянки.

В ресторан на романтичну вечерю? З мамою! Прогулятися по набережній? З мамою! Сходити в театр? Теж з мамою! Адже їй нудно, вона одна цілими вечорами вдома сидить!

Коли у неї з’явився залицяльник і вона вперше не привезла обід для синочка, я танцювала від радості. Завжди знала – ця удавана турбота про сина тупо від нічого робити. Знайшлося заняття – чоловіка свого обходити – відразу про сина забула.

Я рада, зовиця рада. А чоловік як блекоти об’ївся. Почав до мами їздити по сто разів на день. Нового вітчима не схвалив.

– Антон, мені байдуже, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – свекруха виставила Антона за поріг.

Коли ми з Антоном познайомилися, вона жила в іншому місті з новим (вірніше вже старим) чоловіком. Свою квартиру вона залишила на дітей.

На весілля до нас не приїхала. А через 10 років повернулася і давай грати роль турботливої матусі : і син у неї невірний вибір зробив, і дочка не за того чоловіка заміж вийшла.

Марина Вікторівна поїхала, коли Антону було 19, а його сестрі 17. Гаразд – мій чоловік, він повнолітнім був. Але кинути доньку-підлітка заради чоловіка?

Антон приїзду матері зрадів. На моє невдоволення з приводу їхнього тісного спілкування уваги не звертав.

Забрати у Антона ключі від квартири, щоб не сновигав – цілком правильне рішення. Там – сім’я. І нічого сторонній людині там робити. Чоловік і дружина – ось родина.

Доросла дитина не має права лізти в життя матері так само, як і вона не має права втручатися в його особисте життя. Особисте життя, вона на те й особисте.

Чоловік, на кшталт, заспокоївся. Перестав бігати по квартирі, розмахуючи руками, і притих. Але – почав збиратися.

– Ти куди?

– До сестри. У неї-то є ключ від маминої квартири. Дублікат хочу зробити. Просто так вони від мене не позбудуться, – повідомив Антон і поїхав.

А я сиджу і думаю. Адже кажуть – що посієш, те й пожнеш? Свекруха так дбала про Антона, так дбала. Тепер її черга приймати подібну «турботу». Нехай самі розбираюся – як на мене, їхня сімейка виглядає дуже дивною.

Фото ілюстративне – st-nikola.

You cannot copy content of this page