– Такого я від мами аж ніяк не очікував. Вона мені сьогодні сказала, щоб я віддав ключі від квартири, – з порога почав чоловік.
– Не бачу в цьому нічого поганого. А ти як хотів? Вони – сім’я. Ти ж їм заважаєш. Ти туди ходиш, коли хочеш. Тобі подобалося, коли твоя мама до нас заявлялася коли їй заманеться, незалежно від часу доби?
– Це інше! Там – мій будинок! Я там виріс! А зараз що? Дозвіл треба питати? Мені цей татко заявив, що щоб прийти в будинок до мами я повинен питати дозволу!
– Ти ще скажи, що вийшовши заміж твоя мама не перестала бути твоєю мамою і в першу чергу є нею, а вже потім – дружиною, – я ледве стримувала сміх.
– І скажу! – образився чоловік.
Негарно над чоловіком сміятися. Але він роздуває з мухи слона.
Свекруха вийшла заміж кілька місяців тому. Свій швидкоплинний роман вона прокоментувала так: «Я не дівчинка вже, роками за ручку ходити. І не молодію, з часом. Чого тягнути?»
Свекруха щаслива. Вона відстала від мене, відстала від дочки. Вона перестала цікавитися нашим життям і зайнялася своїм. І тільки коли Марина Вікторівна сказала в РАЦСі «Так!», всі стали щасливими. Всі, крім мого чоловіка.
За останні три роки Антон звик, що мама постійно смажила котлетки і варила супчики і привозила їжу до нас. Я теж готувала, але чоловік віддавав перевагу маминим харчам.
Я мільйон разів просила у чоловіка забрати ключі у мами.
– Так, заберу. Потім як-небудь. А то раптом знадобляться? Олежика з садка забрати, наприклад, коли ми кудись підемо, – годував мене обіцянками Антон.
«Куди-небудь підемо». Так з часів її повернення, ми ходити удвох почали тільки тоді, коли у свекрухи залицяльник з’явився! В кіно? Утрьох. Свекруха сиділа, взявши сина під ручку, і їла попкорн з його склянки.
В ресторан на романтичну вечерю? З мамою! Прогулятися по набережній? З мамою! Сходити в театр? Теж з мамою! Адже їй нудно, вона одна цілими вечорами вдома сидить!
Коли у неї з’явився залицяльник і вона вперше не привезла обід для синочка, я танцювала від радості. Завжди знала – ця удавана турбота про сина тупо від нічого робити. Знайшлося заняття – чоловіка свого обходити – відразу про сина забула.
Я рада, зовиця рада. А чоловік як блекоти об’ївся. Почав до мами їздити по сто разів на день. Нового вітчима не схвалив.
– Антон, мені байдуже, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – свекруха виставила Антона за поріг.
Коли ми з Антоном познайомилися, вона жила в іншому місті з новим (вірніше вже старим) чоловіком. Свою квартиру вона залишила на дітей.
На весілля до нас не приїхала. А через 10 років повернулася і давай грати роль турботливої матусі : і син у неї невірний вибір зробив, і дочка не за того чоловіка заміж вийшла.
Марина Вікторівна поїхала, коли Антону було 19, а його сестрі 17. Гаразд – мій чоловік, він повнолітнім був. Але кинути доньку-підлітка заради чоловіка?
Антон приїзду матері зрадів. На моє невдоволення з приводу їхнього тісного спілкування уваги не звертав.
Забрати у Антона ключі від квартири, щоб не сновигав – цілком правильне рішення. Там – сім’я. І нічого сторонній людині там робити. Чоловік і дружина – ось родина.
Доросла дитина не має права лізти в життя матері так само, як і вона не має права втручатися в його особисте життя. Особисте життя, вона на те й особисте.
Чоловік, на кшталт, заспокоївся. Перестав бігати по квартирі, розмахуючи руками, і притих. Але – почав збиратися.
– Ти куди?
– До сестри. У неї-то є ключ від маминої квартири. Дублікат хочу зробити. Просто так вони від мене не позбудуться, – повідомив Антон і поїхав.
А я сиджу і думаю. Адже кажуть – що посієш, те й пожнеш? Свекруха так дбала про Антона, так дбала. Тепер її черга приймати подібну «турботу». Нехай самі розбираюся – як на мене, їхня сімейка виглядає дуже дивною.
Фото ілюстративне – st-nikola.
