fbpx
Життєві історії
Свекруха так не хотіла йти на наше весілля, скільки я їй телефонувала, скільки вмовляла. Весілля у нас було скромне, тому на дорогі подарунки ми не розраховували. Свекри спокійно зайшли до зали з порожніми руками. Весь вечір сиділи незадоволені, а потім сказали, що все було не смачно. Сестра та брат чоловіка подарували нам набір солодощів, який трохи пізніше самі й з’їли. Минуло 2 місяці після весілля і я сама зателефонувала своїм свекрам помиритися, а потім дізналася сумну новину

Не даремно кажуть, що життя у кожного своє, у кожного своя радість і печаль. Нещодавно я вийшла заміж. До цього жила з майбутнім чоловіком десь близько 3 років. Ми не поспішали, тому що вважаємо, що сім’ю потрібно створювати лише тоді, коли для цього створені всі умови, і ми впевнені одне в одному і впевнено разом крокуємо по життю. Тому весь цей час ми працювали, намагалися відкласти гроші на перший внесок для купівлі квартири в кредит та гарне весілля. Просити щось у його або у моїх родичів нам совість б не дозволила.

І ось, через 3 роки громадянського шлюбу, ми нарешті вирішили зіграти своє весілля. Хоча ми змогли собі дозволити тільки скромне свято, просто, щоб провести цей день з рідними людьми і все, це все одно була довгоочікувана і радісна для нас подія. Але родичі чоловіка з самого початку висловлювали своє невдоволення організацією свята: їм не сподобалося те, що ми вибрали місце на околиці міста, куди їм потрібно довго їхати, і що ми вирішили провести банкет на свіжому повітрі, адже тоді було літо, світило сонечко і на вулиці було так чудово. Але замість того, щоб допомогти оплатити ресторан, навіть в якості весільного подарунка, батьки мого чоловіка оголосили нам, що спланований нами захід зовсім не схожий на свято, такого вони ніде ще не бачили:

– Ви і так живете як чоловік і дружина, і штамп про шлюб нічого не змінить для вас сьогодні.

Свекруха навіть їхати на наше весілля відмовлялася, і її довелося довго вмовляти. Я вже навіть не пам’ятаю скільки їй тоді телефонувала особисто.

Ми розуміли, що організували досить скромне весілля, тому на дорогі подарунки не розраховували, проте кожен з гостей що-небудь подарував. Кожен, але не близькі родичі чоловіка! Ці люди прийшли на свято з таким незадоволеним виглядом, ніби ми ще повинні бути їм за це вдячні. Його сестра і брат подарували нам набір солодощів, який трохи пізніше самі й з’їли з чаєм, який подали ввечері, а мати з батьком не подарована взагалі нічого. Вони не рахували, що мають дітям щось дати.

Весь вечір свекруха зі свекром вели себе як господарі свята: вимагали до себе підвищену увагу і вичитували мене за те, що салати зготовлені з майонезом – це минуле століття і краще б замість покупки весільних нарядів ми накрили нормальний стіл.

Після свята пройшло вже десь 2 місяці, і я намагалася забути про погане і налагодити відносини з родичами чоловіка. Адже врешті-решт, подарунки даруються на особистий розсуд і докоряти їм через те, що вони не вважали за потрібне нічого купувати – не можна. Але буквально кілька днів тому я дізналася, що вони збираються купувати своїй онучці на день народження новенький недешевий автомобіль.

У моїй голові це ніяк не вкладається по сьогоднішній день: чому вони вважають, що 18-річній дівчині новий автомобіль важливіший, ніж подарунок на весілля їх власного рідного сина. Адже вони на нас ніколи не витрачалися, і не допомагали нам зовсім, навіть коли ми потребували тієї допомоги.

Я, чесно кажучи, намагалася поговорити про це зі своїм чоловіком, але він не хоче говорити про це, відмовчується постійно. Тепер мені здається, що від родичів з боку чоловіка не варто чекати нічого хорошого, і що вони і спадщини його позбавлять на догоду своїй доньці. Чи варто взагалі спілкуватися з такими людьми і намагатися з ними зріднитися, чи приймуть вони мене взагалі у свою родину?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page