З чоловіком ми розлучені вже 14 років. Розійшлися ми з ним тому, що він вирішив їхати в Англію на роботу, і відразу мене попередив, що їде надовго, і щоб я його не чекала.
Як це не дивно, але мені вдалося зберегти добрі стосунки і з чоловіком, і з його мамою.
Спочатку я плакала дуже, бо не розуміла, як мені тепер жити далі. Найбільше, чого я боялася, це залишитися самотньою, і ось тепер це сталося.
Але потім я собі подумала, що не все так погано. Нам з донькою чоловік залишив свою квартиру, і грошима обіцяв допомагати.
Слова свого Ярослав дотримав, він оплатив доньці навчання в медичному університеті, і коли Юля заміж виходила, він повністю всі витрати взяв на себе.
Коли я почула, що мій чоловік в Лондоні одружився ще раз, я дуже засмутилася, бо чесно ще сподівалася на те, що він повернеться і ми ще будемо жити разом.
Та тепер я зрозуміла, що назад вже нічого не повернеш, і треба змиритися з тим, що є.
Проте, нещодавно мене дуже здивувала свекруха.
З мамою чоловіка ми з донькою завжди підтримували добрі стосунки.
Тепер вона переписала свій величезний будинок на Юлю, як свою єдину внучку.
Так захотів мій колишній чоловік, який цей будинок мамі і збудував.
Але він розуміє, що додому не повернеться, а рано чи пізно мамі буде потрібна допомога.
Тому він і порадив оформити їхній двоповерховий будинок на доньку, з надією, що Юля пригляне за бабусею.
Звичайно, що пригляне, і я теж допоможу чим зможу.
З цієї ситуації я зрозуміла одне: при будь-яких обставинах треба зберігати людяність, і тоді все буде добре.
Ідеальних стосунків немає, але зробити так, щоб більш-менш все було добре, це можливо.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
