fbpx
Життєві історії
Свекруха свій великий палац переписала на мою доньку. Я була дуже здивована цим її рішенням, адже ми з чоловіком розлучилися ще 14 років тому. Та виявилося, що це саме він порадив мамі так зробити

З чоловіком ми розлучені вже 14 років. Розійшлися ми з ним тому, що він вирішив їхати в Англію на роботу, і відразу мене попередив, що їде надовго, і щоб я його не чекала.

Як це не дивно, але мені вдалося зберегти добрі стосунки і з чоловіком, і з його мамою.

Спочатку я плакала дуже, бо не розуміла, як мені тепер жити далі. Найбільше, чого я боялася, це залишитися самотньою, і ось тепер це сталося.

Але потім я собі подумала, що не все так погано. Нам з донькою чоловік залишив свою квартиру, і грошима обіцяв допомагати.

Слова свого Ярослав дотримав, він оплатив доньці навчання в медичному університеті, і коли Юля заміж виходила, він повністю всі витрати взяв на себе.

Коли я почула, що мій чоловік в Лондоні одружився ще раз, я дуже засмутилася, бо чесно ще сподівалася на те, що він повернеться і ми ще будемо жити разом.

Та тепер я зрозуміла, що назад вже нічого не повернеш, і треба змиритися з тим, що є.

Проте, нещодавно мене дуже здивувала свекруха.

З мамою чоловіка ми з донькою завжди підтримували добрі стосунки.

Тепер вона переписала свій величезний будинок на Юлю, як свою єдину внучку.

Так захотів мій колишній чоловік, який цей будинок мамі і збудував.

Але він розуміє, що додому не повернеться, а рано чи пізно мамі буде потрібна допомога.

Тому він і порадив оформити їхній двоповерховий будинок на доньку, з надією, що Юля пригляне за бабусею.

Звичайно, що пригляне, і я теж допоможу чим зможу.

З цієї ситуації я зрозуміла одне: при будь-яких обставинах треба зберігати людяність, і тоді все буде добре.

Ідеальних стосунків немає, але зробити так, щоб більш-менш все було добре, це можливо.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page