fbpx

Свекруха щиро переконувала, що через рік-два все одно доведеться цю квартиру продавати і купувати більшу. І тільки мама Оксани просила дочку подумати і не поспішати. Але Оксана не думала, довірилася чоловікові і свекрусі, продавши свою квартиру. Якось Олексій вирішив їхати з друзями на заробітки. Звідти повернувся з жінкою, яка вже чекала дитину

Оксана сіла до столу, і з сумом почала оглядати свій сад, де росло багато квітів. Два роки вона впорядковувала свій будинок, чистила, фарбувала, створювала в ньому затишок… І кому тепер все це? Але ж, здається, і не жили ще.

Здається, зовсім недавно дзвенів останній дзвінок, а її Олексій, такий гарний, високий, з величезним букетом ромашок, на заздрість всім дівчаткам, чекав її. В цей же день він зробив їй пропозицію і вона тихесенько прошепотіла “так”.

Поки вона готувалася до іспитів, вся рідня готувалась до весілля і тільки мама не переставала просити її одуматися. Просила почекати, поступити в університет, здобути освіту і на життя подивитися не через обручку, а по справжньому. Але любов! Яка освіта? Яке навчання? Оксана поспішала заміж!

Атестат і свідоцтво про реєстрацію шлюбу вона отримала в один день, а випускний бал став весіллям. Так всім класом і святкували цих дві важливі події.

Однокласники розлетілися хто куди вступати, а Оксана з Олексієм помчали у весільну подорож, а потім почали роботу шукати, житло облаштовувати. Олексія на роботу взяли відразу ж в автопарк, а ось Оксані довелося побігати, в їх міському селищі вакансій небагато, а у неї ще досвіду немає, і до повноліття майже півроку. Але по великій домовленості взяли нянькою в дитячий садок.

Однокімнатна квартира Оксані дісталася від бабусі. Не шикарна, але на перший час молодятам дуже навіть добре. Вони зробили ремонт, замість дивана поставили ліжко, дещо викинули, дещо оновили і стали жити-поживати. Але заробити їм не дуже вдавалося, не ті зарплати, а фахівці вони, як бачимо, не високого класу.

Якось взимку Олексій вирішив, що треба щось в житті міняти, щось робити, чимось починати займатися і вирішив в своєму селищі відкрити магазин дитячих товарів і невелику автомайстерню. І одного і іншого в їхньому селищі не вистачало. Але для того, щоб щось купити, треба щось продати. На сімейній раді свекруха запропонувала продати квартиру Оксани.

Ні, можна було продати будиночок бабусі, але не бажано. Будиночок хороший, міцний, з усіма зручностями, але стоїть він на одній ділянці з будинком свекрухи. Там і земельна ділянка хороша, і щось росте для себе, а молоді можуть в нього переїхати і жити без проблем.

Було ще кілька вагомих аргументів і в кінці бесіди свекруха щиро обіцяла, що через рік або два все одно доведеться цю продавати і купувати більшу квартиру, сім’ї з дітьми в однокімнатній буде тісно, ​​а діти з’являться. І тільки мама Оксани знову просила дочку подумати і не поспішати.
Але дочка не думала. Дочка вірила чоловікові, свекрусі…

Квартиру продали швидко. Так само швидко зникли гроші. Ні, для автомайстерні знайшли приміщення, купили обладнання і навіть пару машин встигли відремонтувати, але щось пішло не так або хтось підставив. В сервісі сталася пожежа. Мало того, що все зникло у вогні, так ще й чужа машина була зіпсована.

На магазин дитячих товарів грошей вже не залишилося. Правда, одяг і речі були замовлені і навіть приїхали, але торгувати ними було вже ніде. Розпродали серед знайомих щось із закупівлі, а щось і того нижче, а гроші пішли на відшкодування збитків.

«Слава Богу, що всі живі і здорові, – якось розумно резюмувала свекруха, – ну і що, що мінус квартира. Житло – справа наживна! Не на вулиці ж ви живете».

А там декрет, дитинка, навчання. Оксана все таки вступила до педагогічного університету, хоч і заочно, а ось чоловік відмовився вступати і з роботою у нього не дуже все складалося. І тоді вирішив він їхати з друзями на заробітки. Друзі не перший рік вже їздять, то ж і він вирішив спробувати.

І ось воно як вийшло. Одні роками їздять і до жінок повертаються, гроші в сім’ю везуть. А Олексій поїхав раз, два, три. Грошей теж привіз, а потім і сам рідко приїжджати став і грошей не передавав. Все рідше почав сам дзвонити, все частіше не її дзвінки перестав відповідати. І ось їде. З нареченою. А та вже і дитину чекає.

Свекруха Оксану з дитиною виганяє.

«Знаєш, Оксано, я від онука не відмовляюся, але мій син їде. Розумієш, мій син їде! Мені все одно з ким. Навіть якщо він кожен раз буде нову привозити, він мій син і всіх його нових дружин я приймати буду. Головне, щоб він щасливий був! Як тобі нікуди йти? До мами йди, до подруги, до сестри! Що ти мені тією квартирою дорікаєш п’ять років! Я її продала? Ти ж сама продала.

Не захотіла б, так і не продала. Хто тебе змушував? Не вигадуй, збирай речі і йди. Тільки свої забирай, а майно не чіпай! Майно через суд розділимо, а то сама не працювала, в декреті сиділа, а син працював на двох роботах, а ти зараз техніку потягнеш всю, холодильники з пралками… Особисті речі свої і дитини забирай і йди з Богом, а Олексія забудь…

Онук як? А я від онука не відмовляюся. Онук наш. В гості буде забігати. Онука ми не кинемо, аліменти будуть. Все як годиться буде. Просто Олексій вже не твій. Він тобі вже чужий. Так в житті буває, то ж вже вибачай».

Фото ілюстративне – proza.

You cannot copy content of this page