fbpx

Свекруха розлучилася з чоловіком, так як все належало йому, ми її забрали до себе. Щороку їздили з Григорієм відпочивати за кордон, а у неї не було закордонного паспорта, тому вона сиділа вдома. А цього літа ми планували поїхати до моря в Одеську область

Якось виходить так, що я в усьому маю слухати та годити мамі свого чоловіка, щоб вона не образилася, випадково, на на мене і не думала недобре про нас.

Ми з чоловіком Григорієм живемо разом з його мамою, з якою мені дуже не солодко, виходить, жити під одним дахом: голосно говорить постійно, командує усіма, вічно метушитися щоразу, незадоволена зовсім нічим. Причому не ми у неї живемо, а вона у нас: чотири роки тому розлучилася з вітчимом мого чоловіка, він попросив піти її зі своєї квартири, адже то була лише його власність, ось і доводиться жити нам зараз разом – все ж мама чоловіка, не на вулиці ж її залишати.

Та й, щиро кажучи, я їй вдячна за те, що я змогла вийти на роботу, коли молодшому синові було всього два роки, вона обох наших дітей, своїх онуків тоді нам вигляділа.

Але жити з нею довго в одній квартирі нам теж дуже непросто, вона досить непроста людина. У неї дуже багато енергії, яка всіх навколо стомлює, адже це не лише таке ставлення до мене.

Я, наприклад, навіть неприємно зізнаватися, відпочиваю від неї на роботі, адже тільки там не чути її гучного голосу і вона не дає мені різні команди. Вихідні – це щось, тому що всі ми на її думку нічого не хочемо робити, лише спати до обіду, але ж це наші вихідні дні, чому ми маємо притримуватися якогось графіку. За словами матері чоловіка всім потрібно вставати, вмиватися і робити зарядку о 7-мій годині ранку. Вона не мовчить ніколи, тільки вночі. Навіть вітчим назвав причину розлучення: втомила, мовляв, її часто буває “занадто багато”. Хоча він теж, м’яко сказати, нехороша людина, тому навіть не знаю, що сказати.

Зараз просто хочу розказати суть нашої проблеми.

Вже три роки ми робили собі перерву від свекрухи, можна сказати відпочиваємо так: брали дітей і їхали на море за кордон під час відпустки. У мами чоловіка немає закордонного паспорта, чому ми були дуже раді, та й їй тоді не хотілося їхати за кордон. Але цей рік вніс свої корективи: наближалася наша відпустка, а кордони закриті, та й взагалі, поки самим не хочеться кудись їхати, краще вдома все перечекати. Пригледіли ідеальний варіант: захотіли цього  літа орендувати будиночок маленький на 2 тижні десь в Одеській області близько до моря, в невеличкому селищі. Але моя мета була – це добре виспатися, почитати в тиші, щоб ніхто не надокучав, просто дійсно відпочити.

Про нашу ідею дізналася мати Григорія і вирішила сама для себе, мовляв – поїду влітку цього року з вами на відпочинок, відмови чути не хочу, адже це не справедливо. Ми з Григорієм аж переглянулися, адже весь задум був саме в цьому – відпочити від неї! Я б ще дітей залишила в місті, мені потрібна повна тиша. Але дітей залишити без відпочинку на морі теж не хочеться, та й сини будуть в основному з татом. А от мама Григорія точно буде постійно поруч з нами зі своїм криком: “А ну всім вставати! Прокидайтеся, вмивайтеся, одягайтеся, робіть зарядку!” А потім скаже мені допомагати їй з раннім сніданком, обідом і вечерею, тому що кафе – це дорого занадто для нас, щоб гарно економити – нам потрібно самим готувати їжу.

Ми з Григорієм стали вигадувати різні причини, за якими мати чоловіка повинна залишитися в місті, мовляв, за квартирою треба доглянути, вазони поливати, кота не вийде забирати з собою. Але вона підняла ще більший шум: “Ага, грошей на мене пошкодували, лише аби я вдома сиділа? Кімнати на мене там бракуватиме? Можу і на розкладачці поспати на терасі. А за свій відпочинок я сама заплачу, я з пенсії трохи відклала грошей. Ні, дорогі діточки, я їду з вами!” Я благала чоловіка з нею поговорити, він сидить, очима кліпає – шкода йому матері своєї. А мене не шкода? Я і так цілими днями мовчу і слухаюся її.

Тоді довелося мені сказати свекрусі, що я не хочу, щоб вона їхала з нами. Вона образилася. Але мені теж прикро. Чому вона має їхати з нами? Хоче – нехай їде сама, я ж не проти. Прикро за чоловіка, адже якби він поговорив з мамою все було добре, але довелося мені, тепер вона на мене в образі, адже ми поїхали без неї. Вже місяць відтоді минув, але вона й досі не хоче зі мною розмовляти, та я вважаю, що ні в чому не винна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page