Я вважаю, що батьки мого чоловіка дуже несправедливо з ним повелися, і я хочу розповісти свою історію, щоб отримати хоч якусь пораду, бо просто не знаю, що мені робити.
З початку сімейного життя у нас з чоловіком були проблеми з житлом і ми не знали, де нам жити, тому на перших порах знімали квартиру.
Мої батьки живуть далеко, в них є будинок, але в селі, ми там жити не хочемо, оскільки немає перспектив.
Свекри мають двокімнатну квартиру, але там ще жила сестра з чоловіком.
Я вважала, що це логічно, коли донька живе біля батьків, тому змирилася.
Щоб якось вирішити житлове питання, моя свекруха кілька років тому вирішила їхати за кордон, в Грецію. Майже відразу вони стали будувати будинок за містом.
Мама чоловіка щомісяця висилала гроші, а батько будував, робив все сам, і тим самим значно економив на оплаті майстрам.
Робота швидко просувалася, мій чоловік теж часто допомагав батькові на будові.
За три роки була зроблена вже значна частина роботи, але все одно, не вистачало ще значної суми – і на ремонт, і на меблі, тому свекри вирішили продавати свою двокімнатну квартиру.
Зробили все як задумали – квартиру продали, гроші вклали в будинок, доробили швиденько все як годиться, і переїхали в новобудову – свекор, зовиця і її чоловік.
Свекруха приїхала додому всього на 2 тижні, на новосілля.
Я її запитала, на кого оформлений будинок, а вона зізналася, що все відразу на доньку оформила, щоб потім по сто разів не переробляти документи.
Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати! Виходить, що тепер моєму чоловікові нічого не належить, в квартирі у нього хоч частка була, а тут нічого, адже він повірив батькам на слово і погодився на те, що вони пропонували.
– А про сина Ви подумали, – питаю. – Ви ж його спадщини залишили!
– Це зараз так виглядає, – каже свекруха. – Дасть Бог, я і Вам на квартиру зароблю.
– Ага, – кажу. – Через 10 років? А ми тепер не маємо де жити!
Та свекруха наче мене не чує, вона вважає, що все зробила правильно.
І тепер зовиця насолоджується новим будинком, і усіма благами, які є в ньому. А ми і досі живемо в орендованій квартирі, з туманними перспективами колись щось отримати.
Хіба це справедливо?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.