Коли мати мого чоловіка продала свою досить велику трикімнатну квартиру майже в центрі столиці, то купила собі невеличку хатину в селі, а гроші, які залишилися, розділила порівну між донькою та сином, моїм чоловіком.
Ми тоді дуже зраділи з Іваном, адже то були великі гроші для нас, ми якраз тоді відразу продали свою однокімнатну квартиру, доклали мамині гроші, які вона нам від свого житла вділила і купили собі двокімнатну, а сестра Івана купила трикімнатну.
Роки минали, наші діти росли, а мама чоловіка швидко старіла. Останні роки ми майже щовихідних їздили до неї в село, адже їй було важко одній працювати на городі та поратися по господарству, ми з Миколою минулої осені провели мамі воду до хати, щоб вона не бігала до криниці, багато в чому їй допомагали, город теж майже весь був на нас.
Так складається, чомусь, що мій Іван більше уваги і часу приділяє своїй мамі, він все робить для неї, коли їдемо в село, він завжди купує великі пакети продуктів, грошей на це не шкодує, добре знає, що любить його мама, що душа забажає. Нічого для мами не шкодує. А його сестра Олена постійно виправдовується, що діти у неї малі, часу на маму не вистачає.
А цієї зими мамі зовсім важко було самій, вона часто хворіла. Тому мій чоловік став говорити, що пора маму його забрати до нас, це буде краще, ніж щотижня їздити до неї в село, адже це не так вже й легко, зараз все дорого і пальне теж, і спокійніше для нього буде, коли мама буде на очах і в гарних умовах. Іван сказав, що діти будуть жити з нами в залі, а маму ми поселимо в дитячій кімнаті.
Та я, щиро кажучи, проти такого рішення свого чоловіка. Як ми вчотирьох будемо жити в одній кімнаті? Я розумію, що його мама нам дуже багато допомогла, і ми маємо доглядати за нею. Але ж не ціною власного комфорту і комфорту своїх власних дітей. Нехай Олена маму забере до себе, у неї трикімнатна квартира. Але моя зовиця навіть мови про це не веде, у сестри мого чоловіка навіть думки такої немає, вона спокійно живе своїм життям і навіть не згадує про маму.
Я зараз хочу, щоб мене зрозуміли, я дуже поважаю і шаную матір свого чоловіка, але не можу так змінити життя своє і своїх дітей так кардинально, у нас кімната на всіх буде дуже маленька і залишити маму саму не можу. Хочеться, щоб і мама наша була доглянута, щоб справедливо було, і щоб мої дітки теж мали свою власну кімнату і свій простір, а не тулилися поруч з нами в залі. Як тут бути в моїй ситуації я не знаю.
Фото ілюстративне.
