Подруги дивилися на мене й сміялися, коли я призналася, що скаржуся на свою свекруху.
— Та ти щаслива людина в житті, — казали вони. — Вона ж тебе любить!
А я сиділа й думала:
“Хіба любов завжди означає свободу? А що, коли ця любов стає надто нав’язливою?”
У суботу я зустрічалася зі своїми подругами, і, звісно ж, ми обговорювали наші справи.
Хтось почав скаржитися на свою свекруху, і я почала розповідати про свої проблеми.
Але подружки тільки посміялися з мене, ніхто всерйоз не сприйняв те, що коли свекруха хоче з тобою дружити, це проблема не менша, ніж коли вона тебе ненавидить, але ніхто цього насправді не розуміє, як виявилося.
Так я і сама ніколи не могла подумати, що доведеться скаржитися на те, що свекруха записалася до мене в подруги.
Можливо, це я якась відлюдькувата, але мені це якось не до душі, щиро кажучи.
Коли ми ще не були одружені з моїм коханим, його мама вже тоді мені дзвонила просто поговорити по телефону і дізнатися, як мої справи.
Мені було так дивно це, адже я ніколи не зустрічала такого.
Я не люблю довго розмовляти по телефону, тим паче з малознайомими людьми.
Для мене телефон — це засіб для того, щоб чітко, ясно і по суті викласти, що тобі потрібно.
Але моя мама тоді переконала мене підтримувати гарний зв’язок зі своєю майбутньою свекрухою.
— Софіє, — казала вона мені. — Це ж так добре, що вона намагається налагодити з тобою гарні стосунки. Це рідкість.
Я послухала її.
Після весілля ми жили на відстані від матері чоловіка, і спілкуватися все одно доводилося по телефону.
Вона ніколи не говорила нічого зайвого або образливого, але мене все ж дратувала ця щоденна балаканина ні про що. Я вже не знала, що їй говорити і про що їй розповідати, адже у нас і інтереси різні і у віці велика різниця. Що я можу сказати їй?
Але ось сама моя свекруха вирішила, що їй дуже самотньо жити в селі і продала свій будинок, купивши маленьку квартирку в нашому місті.
І тепер я отримала щось серйозніше телефонних дзвінків.
Мама чоловіка часто буває у нас в гостях, навіть без попередження.
А вірніше, я б сказала, що вона приходить в гості конкретно до мене.
Свекруха вирішила, що ми з нею подруги.
Мама чоловіка постійно лізе до мене в душу, розпитує про все, дає, як вона думає, мудрі життєві поради.
Але ж мені то все не потрібно зовсім.
— Софіє, — каже вона мені, — як твої справи? Що нового в житті?
— Все добре, — відповідаю я. — Все, як завжди.
— Як? — запитує вона. — Ти нічого мені не розповідаєш. Ми ж подруги.
Я не знаю, що їй відповісти. Я відчуваю, що я їй часто говорю неправду, адже вона мене запитує такі речі, про які я хочу, щоб вона не знала нічого, адже це особисте моє.
Найгірше, що вона постійно нав’язується зі мною на зустрічі з моїми подругами і походи в кіно.
— Софіє, — каже вона. — Давай підемо в кіно? Ти з подругами, а я з тобою.
Я розумію, що їй, швидше за все, дуже сумно одній в новому місті, але я теж постійно підтримувати її не можу.
Я думаю, що вона мала б залишатися жити там, там у неї і рідні є, і друзі.
Я не хочу, щоб тільки через те, що я заміжня за її сином, я повинна бути подругою з нею.
Мої подружки кажуть, що я сама не знаю, від чого відмовляюся. Адже їх свекрухи не мають до них таких дружніх та добрих почуттів, а навпаки, лише один негатив з їх боку мають.
Моя свекруха дійсно рахує мене за рідну доньку, але я не можу так ставитися до неї, як до рідної мами, а душі не накажеш, хоча я теж дуже добре ставлюся до неї завжди.
— Софіє, — каже моя подруга. — Тобі пощастило. Твоя свекруха — хороша людина і добра, і всього лише хоче твоєї уваги.
Але я людина практична.
Я не люблю порожніх балачок по телефону і небажаних візитів «подружки» в особі матері свого чоловіка.
Я не знаю, як сказати свекрусі, що мені хотілося б з нею спілкуватися тільки як з мамою чоловіка, а не з подругою.
Ми з нею зовсім різні люди. У нас велика різниця у віці, і абсолютно різні інтереси.
Я не хочу ображати її простим ігноруванням, а й натяки про те, що мені з нею нецікаво, вона не розуміє, лише образиться за це.
Я вирішила поговорити з чоловіком, але якось незручно.
Він, як чоловік, навряд чи зрозуміє взагалі, чому я не задоволена і чому не хочу будувати дружніх відносин з його мамою.
— Любий, — сказала я. — Я хотіла б з тобою поговорити.
— Про що? — запитав він.
— Про твою маму, — відповіла я.
Він здивовано подивився на мене.
— Що з нею? — запитав він.
— Вона хоче бути моєю подругою, — сказала я.
Він засміявся.
— І що? — запитав він. — Це ж добре.
— Ні, — відповіла я. — Це не добре. Вона постійно мені дзвонить, приходить у гості. Я не можу так більше.
— Софіє, — сказав він. — Вона ж тебе любить. Вона ж хоче спілкуватися з тобою.
— Я не можу з нею спілкуватися, — відповіла я. — Ми зовсім різні люди.
Він не зрозумів. Він не зрозумів, що мені не потрібна подруга в особі його мами. Він не зрозумів, що я не хочу її образити.
Як не образливо сказати свекрусі, що мені хотілося б з нею спілкуватися тільки як з мамою чоловіка, а не з подругою?
Як мені знайти вихід з цієї ситуації?
Чи варто мені поговорити з чоловіком ще раз, щоб він зрозумів мою позицію?
Я часто ловлю себе на думці: можливо, проблема не лише в ній, а й у мені. Свекруха шукає дружби, я — спокою. Вона боїться самотності, я — втрати власного простору.
Як пояснити людині, що любиш її, але не готова бути “подругою”, коли сама мрієш бачити в ній лише поважну матір свого чоловіка і все?
Фото ілюстративне.
