fbpx
Життєві історії
Свекруха полюбила мене з першого дня після весілля, бо ні тата, ні мами у мене не було. Вона стала називати мене своєю донечкою, а я її – мамою. Мати мого чоловіка вже стара жінка, я завжди шкодувала її. І все було б добре у нашій сім’ї, якби не Ірина, рідна сестра мого чоловіка

Я стала сиротою в 17 років, у мене не було нікого абсолютно, я була самотня. У мене була тільки одна тітка, яка просто так, для ока людського, стала моїм опікуном, але майже ніколи до мене не приходила: у неї своя сім’я, свої діти, та й я знала, що надіятися можу лише на себе і справлятимуся по життю сама. Без мами було не добре, звичайно.

Коли я закінчила навчання, то відразу пішла працювати, вийшла заміж і навіть, здається, знайшла собі другу маму в особі свекрухи, вона навіть зовні на неї чимось схожа, і така ж м’яка та проста за своїм характером.

Не розумію чому, але я зовсім не сподобалася тільки своїй зовиці Ірині (сестрі мого чоловіка Андрія), причому не зрозуміло за що. Їй, мабуть, неприємно, що свекруха мене дочкою називає, а я її мамою.

Але, загалом, Ірина завжди намагається в сім’ї бути лідером, мовляв – це вона головна в усьому і завжди, хоч живемо ми всі по своїх квартирах. Сестра чоловіка теж вже заміжня , і коли я з нею познайомилася, у неї вже була однорічна дочка. Через два роки у неї народилася ще одна донька, а у нас син, їм зараз вже по 4 роки. Але ось що прикро – на наших всіх онуків бабуся лише одна, але її увага дістається тільки дівчаткам. Я не претендую на місце дочки, але онук маленький в чому винен?

Але справа тут не зовсім в свекрусі, а саме в зовиці, в сестрі мого чоловіка. Ірина постійно водить до неї дівчаток, але так, щоб нам було не підступитися. Бабуся у нас вже не молода, вже на пенсії, але трохи підробляє, вона репетитором математики іноді працює, до неї люди діток водять на урок.

І ось коли свекруха має вільний час трохи, тут же дзвонить їй Ірина і під приводом, що «дівчатка нудьгують» їй привозять онучку. І навіть не запитає, як вона себе почуває і хоче відпочити, адже наша бабуся безвідмовна, вона ніколи нічого не скаже на перекір. В цей час я не можу привезти їй онука, свого маленького сина, просто шкода матір Андрія, вона ж дуже втомлюється з дітьми. Тим більше нашому синові не цікаво з дівчатками гратися, все таки він хлопчик, не дивлячись на те, що він хлопчик, дівчата його ігнорують, вони сестри і їх більше. Або Ірина часто їх підмовляє?

Сестра Андрія спеціально записала дівчаток на танці в будинок мистецтв, близько біля своєї мами. Тобто – йди, бабуся, забирай онучок, а потім приводь дівчаток додому. Свекруха пропонувала мені теж кудись туди записати сина, але на танці вже зовсім не хочеться, будемо водити на спорт, але самі, не надаючи зайвої турботи для нашої вже немолодої бабусі. Сумно з того, коли зовиця ще й неправду говорить з цього приводу, сміється, мовляв, мама рада тільки онучкам, вона до них звикла, а син брата нехай по-чоловічому виховується, нічого хлопчика балувати увагою бабусі.

Іноді навіть ця конкуренція доходила до чогось зовсім нерозумного. Хотіла свекруха на тиждень поїхати з усіма онуками на дачу до своєї подруги, там хлопчики теж були, нашому синові сподобатись.

Домовилися на певний час ми з нею, як раз у свекрухи не було занять з дітками, вона всім відмовила, я в садочку домовилася, що якийсь час водити сина не буду. Так на тиждень раніше рано вранці до свекрухи приїхала машина: за кермом зять, поруч зовиця, дві дівчинки на задньому сидінні і кваплять матір: мовляв, вони з подругою бабусі вже про все домовилися, треба швиденько саме зараз їхати зараз, поки є можливість. Свекруха розгубилася, мовляв – а онук, вона ж, виходить, залишить хлопчика? На нього немає місця, і взагалі – швидше, швидше, так щоб без нього.

Потім мені свекруха дзвонила, просила привезти онука, але як? Він в садочок ходить, домовлено ж було на наступний тиждень! А ще везти за 100 км, а у нас машина не на ходу була, поламана якраз в гаражі стояла. Загалом, все продумано було у Ірини, вона легко досягла того, чого хотіла.

Знову у внука з бабусею ніякого спілкування, і зовиця рада, всі спеціально зробила, і все в неї так добре вийшло. А мені ще свекруху свою шкода – ну як так можна навантажувати немолоду людину: «Ти бабуся – ти повинна». Мій син з бабусею тепер тільки по телефону спілкується. Так прикро мені від того. За що ж так з нами? Що ми зробили не так?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – politeka.

You cannot copy content of this page