fbpx
Життєві історії
Свекруха покликала мене на серйозну розмову, пообіцяла, що перепише цю квартиру на онука і буде допомагати грошима, а в майбутньому дві квартири, дача і машина – все відійде мені, а не її синові

Я родом з невеличкого містечка, але в пошуках кращої долі я приїхала в обласний центр вчитися. У 20 років я зустріла Ярослава і ми почали зустрічатися. Він приділяв мені багато уваги, дарував шикарні подарунки, я зрозуміла, що він із забезпеченої сім’ї, бо сам не працював. Говорив, що тимчасово. Університет залишив, бо йому не подобалася обрана батьками спеціальність, казав, що перебуває у пошуках себе.

Я йому вірила, бачила, що він доволі розумний хлопець, начитаний і до того ж старанно готувався до вступу на обрану ним самим спеціальність. Так він мені пояснював свою тижневу відсутність. Потім батьки захотіли зі мною познайомитися. Я дуже нервувала, але здивувалася, що так все гладко минуло, я їм сподобалася, особливо мамі. Зазвичай багаті батьки мріють про таких же невісток.

Ярослав зробив пропозицію, я ще не збиралася заміж, бо ще не закінчила навчання, але його батьки дуже наполягали на весіллі, і я погодилася. Мої батько і мати, побувавши в гостях у майбутніх родичів, твердили, що я не маю права втрачати такий шанс. Житиму в обласному центрі, прекрасний чоловік і порядні свекруха та свекор.

Тим більше, що вони нам віддають трикімнатну квартиру. Моєму майбутньому чоловікові вона дісталася у спадок від бабусі. Я погодилась. Подруга, яка бачила мого хлопця лише двічі, сказала, що він ненадійний і якийсь невпевнений у собі. Мені тоді здалося, що це вона із заздрощів.

Вже через кілька місяців подружнього життя я зрозуміла, що мій чоловік любить оковиту і ця проблема для його сім’ї є дуже серйозною. На той час я вже чекала дитину, і про розлучення не могло бути й мови. Свекруха заспокоювала, казала, що це у нього періодами, він може й пів року не пити. Тоді я зрозуміла, чому вони так поспішали з нашим одруженням, щоб я не встигла побачити його у всій красі. Мабуть, він теж тримався, щоб мене не злякати завчасно.

І ось синові вже три роки. Весь цей час я живу із чоловіком і його проблемою. Свекруха, щоправда, у всьому мені допомагає, навіть навчання вмовила не залишати, сиділа з дитиною. Коли я сказала, що вирішила розлучитися, він відповіла: «Якщо житимеш з ним, я все для тебе зроблю. Перепишу цю квартиру на онука, допомагатиму грошима, а після нас все буде твоїм. Тільки не лишай його». А це ще дві квартири, дача, машина. Вони мають свій бізнес.

Я не йду поки що не через все це багатство. Мені дуже шкода свекруху. Крім добра і допомоги, я від неї нічого іншого не бачила. Розумію, що якщо поїду, то вона й онука часто не бачитиме. Не можу так з нею вчинити, але й жити з людиною, для якої оковита є найголовнішою, теж уже немає сил.

Де правильний вихід, підкажіть? Батьки мої мені не порадники, кажуть, мовляв, терпи. Я знаю, що їм соромно, що дочка розлучилася, адже встигли вже похвалитися всім, як я вдало вийшла заміж.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page