Два роки тому я вийшла заміж. Нам на весілля свекруха зробила шикарний подарунок – квартиру. Про чоловікового молодшого брата, Артема, я чула, але ніколи його не бачила, так як він одружився чотири роки тому, поїхав в інший кінець країни і жодного разу не приїжджав.

І так як мій чоловік залишився один, то свекруха віддала квартиру нам. – Беріть, діти, живіть! – привітала нас Любов Василівна після РАЦСу, вручивши нам ключі від квартири. – А на днях до нотаріуса з’їздимо. Я, синку, на тебе дарчу напишу, – утішила нас свекруха.

Ми були безмежно щасливі, адже нам, вчорашнім студентам, подарували власне житло.

Ця квартира свекрусі дісталася від її бездітної тітки і в ній вже десять років ніхто не жив. Свекруха категорично не хотіла її здавати стороннім людям.

– Живіть і радійте! І з онуками не затягуйте, а то у мене адже ще один син є, – сказала нам Любов Василівна.

Але перш, ніж ми туди в’їхали, скільки сил і грошей нам треба було вкласти в цю квартиру! Газ перекритий, світло і вода були відключені. Труби проржавіли геть. Ми винесли напевно мішків 50 сміття. Але ми не жалілися, все робили мовчки, зате безкоштовно квартиру отримали.

Витративши купу коштів, нам нарешті, вдалося відремонтувати квартиру, ми переїхали, поступово почали ставати на ноги, навіть машину купили. А рік тому у нас народився син. Свекруха дуже хотіла, щоб ми назвали його Павлом, ми послухали, так і зробили.

А минулого тижня повернувся Артем, і не один, а з двомісячною донькою на руках. Почав плакатися, що дружина його кинула з немовлям. Привіз дитину свекрусі, так як він на роботі весь час.

А свекруха тут же придумала вихід – якщо я в декреті сиджу з одним, то чому мені б не посидіти з двома? А через рік-два Артем повернеться і забере донечку. А може вони з дружиною ще і помиряться.

Але брати на себе таку відповідальність я, чесно Вам скажу, злякалася. Та й одна, з двома дітьми на руках, одна – крихітка, і мій однорічний син, я б не впоралася. Я максимально тактовно відмовила Любов Василівні. Вона пішла, дуже розсердившись.

А через день повернулася, з Артемом і його дочкою зі словами: – Вимітайтесь звідси. Тепер тут буде жити батько-одинак. Він через тебе з роботи звільнився. І йому гроші потрібні. Так що, люба невісточко, заплатити мені орендну плату, за весь той час, що ти тут жила. Я ж колись сказала, що в цій квартирі будуть жити мої онуки. То яка різниця – діти Олександра чи Артема?

Я була шокована. Вона квартиру моєму чоловікові подарувала? Це я свекрусі і відповіла.

– Я вже поговорила з сином, – сказала свекруха. Завтра ми їдемо до нотаріуса, і він повертає мені мою квартиру. Я до тебе – з усією душею. А ти невдячна. Йди геть з мого дому.

Нам нічого не залишалося, як піти. Ми з’їхали. Чоловік написав дарчу на свою матір. І тепер ми з ним – два простака, що дозволили себе обдурити. На ті гроші, що ми вклали в квартиру свекрухи, ми могли сміливо починати збирати на власну квартиру. А тепер ми, з однорічною дитиною на руках, будемо мотатися по знімних квартирах ще невідомо стільки часу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.