Якось мама чоловіка стала телефонувати Юркові щодня і простити, щоб ми приїхали до них в село в гості. Казала, що дуже скучила за онуками, вже 2 роки їх не бачила.
Ми не дуже хотіли їхати, адже дорога неблизька – 5 годин на автомобілі. Старшому синові 4 роки, а молодшій донечці – 2. З двома малими дітьми так непросто в дорозі. Та мама чоловіка дуже просила приїхати і ми погодилися.
Чоловік відпросився на роботі і ми мали виїжджати в п’ятницю зранку в село, а повертатися звідти в понеділок вранці. Подзвонили мамі і сказали, щоб вона нас зустрічала. Свекруха зраділа, сказала, що чекатиме в нас, в п’ятницю тісто замісить, напече пирогів.
Ми купили подарунки свекрусі, сестрі чоловіка з дітьми і зятеві. Я приготувала гостинці – поїхали ми.
В п’ятницю зранку ми виїхали, але дорога була непроста: спочатку я сиділа на передньому сидінні, а потім менша донечка почала вередувати, за нею і син, мені довелося сісти ближче до них, щоб забавляти їх. Ми декілька разів зупинялися, щоб діти погуляли, в обід заїхали в кафе поїсти. Загалом в дорозі провели ми мало не 8 годин. Приїхали аж ввечері.
Свекруха нас зустріла радісно, ми повечеряли і діти швидко лягли спати, адже були дуже втомлені в дорозі. Сестра чоловіка з сім’єю жила поряд з мамою, але до нас не прийшла, бо було вже пізно, вони відпочивали.
А вранці Ірина прибігла до мами і сказала, щоб та швидко одягалася, адже зять вже чекає в машині. Виявляється, рідна сестра зятя виходить заміж, у них сьогодні весілля. Свекруха, гарно одягнена, вийшла зі своєї кімнати і поспішила до доньки.
– Будьте, як вдома, – мовила нам, – там їжа є в холодильнику, я дещо приготувала. Помідори і капуста на городі, картопля теж є. А ти, сину, не забудь вчасно годувати курей.
І пішли. З чоловіком були дуже здивовані. Його мама знала, що буде весілля, чому не попередила нас, щоб ми іншого дня приїхали. Вона ж все знала, виходить. Хіба скучила за онуками? Вони ще й прокинутися не встигли, а вона вже втекла. Ввечері мама чоловіка подзвонила, сказала, що залишиться там ночувати, адже наступного дня вони гулятимуть теж і вона ввечері в неділю повернеться додому.
Я не можу передати, як я провела в чужому домі ці два дні з малими дітьми. Вони скрізь хочуть бігти, все беруть, а у бабусі все в хаті розкидано. За дітьми потрібно ходити слідом щохвилини, пояснювати, що нічого брати не можна.
Чоловік сказав, що нам краще поїхати вже в неділю ввечері, якраз вночі діти спатимуть в дорозі і мені буде легше.
Ми стали збирати речі. В неділю ввечері повернулася свекруха, ми якраз пакували сумки в машину, садили дітей. Мати чоловіка здивувалася:
– Ви ж казали, що поїдете завтра вранці. Я з онуками так і не побачилася толком. Як це так? Не погостювали навіть, як люди?
– Якби ти, мамо, скучила так за онуками, то нікуди б не їхала, а сиділа з ними вдома. Там тобі і сестрі ми подарунки привезли, вони на терасі лежать. До побачення.
Ми поїхали, всю ніч діти спали, мені було спокійніше. Свекруха дуже образилася на мене. А я сказала чоловікові, що до мами його більше не поїду з малими дітьми, якщо вона хоче побачити онуків нехай їде до нас сама.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
