В суботу ми пішли до свекрухи в гості, вона з Італії після 20-ти років повернулася. Я вирішила, що це останній шанс.
Я її зовсім не розумію, ну як так взагалі можна?
Інші заробітчанки і будинки збудували, і квартири купили, а вона ну зовсім нічого!
Мій чоловік у неї єдиний син, але за 19 років нашого подружнього життя свекруха нам нічого не дала – ні грошей, ні посилок не висилала, ми всього самі добивалися.
Мама мого чоловіка себе дуже любить. Все, що вона заробляла, вона на себе витрачала.
Тому то нічого путнього і не придбала, навіть у себе в будинку ремонт нормальний не зробила.
Квартиру, в якій ми зараз живемо, ми в кредит взяли, і виплачували його багато років. Свекруха знала про це, але не допомогла.
Коли я кому розповідаю, що свекруха була в Італії, і нічого нам не допомогла, мені просто не вірять.
Моїй подрузі одній свекруха квартиру купила, іншій будинок збудувала, а тут – зовсім нічого.
В принципі, я уже з цим змирилася, і нічого і не хотіла, бо звикла розраховувати на свої сили.
А зараз у нас з чоловіком виникли тимчасові фінансові труднощі, бо він роботу втратив нещодавно, нову шукає. Він добре заробляв завжди, і був нашим основним годувальником.
А я заробляю всього 15 тисяч гривень. Моєї зарплати нам не вистачає.
Наша єдина донька в минулому році поступила в медичний університет, вчиться на стоматолога, це була її мрія.
Навчання платне, і коштує чимало. В минулому році ми самі оплатили все.
Але в цьому році сума в 55 тисяч гривень для нас є непідйомною. Тому я і запропонувала звернутися хоч раз в житті до бабусі. Вона з Італії приїхала, грошей з собою привезла напевно.
Ми прийшли до неї, і прямо сказали все, як є. Але на наше велике здивування, мама чоловіка нам відмовила, сказала, що нікому нічого давати вона не збирається.
Ну як так можна? Може, я і не права, але я б так точно не поступила.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.