fbpx
Життєві історії
Свекруха моя постійно мою маму запитує, яка в неї пенсія, скільки надбавки отримала. Моя мама мовчить, суму називати не хоче, робить вигляд що не чує. Але свекруха хитра жінка, їй це дуже потрібно і вона дізналася про все по-іншому

Не дуже приємно про це розповідати, але у мого чоловіка якась рідня така, ось з самого першого дня нашого з ним знайомства всі мене випитували: а скільки твоя мама грошей заробляє, а тато скільки, а працюють батьки мої де? А за скільки купували це? А скільки заплатили за те? – поділилася якось зі мною знайома Оксана.

Оксані відповідати на ці питання також було неприємно, як і мені. Тому як зазвичай за ними слідували якісь, нам не дуже приємні, фрази дивні:

– Ну так, везе ж людям в цьому житті, щасливі. Зараз стільки отримують гроші за якісь нечесні справи, або везунчики.

Хоча я прекрасно знаю і сім’ю Оксани, і сім’ю її чоловіка Павла.

Працювали батьки Оксани дуже важко, як воли.

У 90-ті, коли все навколо валилося, вони взяли ділянку землі за містом, картоплю там саджали, а потім дуже важко працювали, а ще й підробляли, поки часи не налагодилися. Та й ніколи не цуралися вони будь-якої роботи.

– Мені запропонували підвищення на роботі, – прийшла з новиною свекруха на зорі їх з Оксаною сімейного життя, – але посада така, що запросто винуватою в усьому можу залишитися. Я відмовилася, краще мати те, що маю і жити собі спокійно, не хвилюючись ні за що, ніж втратити все, що мала до цього.

А ось мама Оксани, свого часу, не відмовилася від ризикованої посади і тепер вона дуже гарний керівник. Точніше зараз вже пенсіонерка, але пішла на заслужений відпочинок саме з високої зарплати, тому і пенсія зараз у неї хороша, висока, в порівнянні з іншими пенсіонерами.

– Пенсія – це окрема тема, – переконана Оксана, – останнім часом постійно свекруха у моєї мами все намагається дізнатися її точний розмір. Мама морщиться, мовчить, не говорить, намагається уникати цієї розмови, тоді мама Павла через знайомих намагається випитати хоч якісь плітки.

– А на скільки, свахо, тобі додали пенсії цього року? – цікавиться мати Павла постійно, все випитує, – Ой, ну на ці гроші жити можна, звичайно. Не те що у мене – одні копійки. Чоловік теж копійки пенсійні перераховує. Ось так ледь живемо. Щаслива ти.

– А свекрові моєму, – продовжує Оксана, – свого часу вчитися пропонували поїхати, щоб він потім нову і дуже хорошу посаду отримав. Куди там. Це ж треба п’яту точку від дивана відірвати, та на сесії їздити від борщів-котлет подалі, бо там лише супи пісні дають, та пожертвувати вечорами біля телевізора, щоб за підручниками сидіти.

Тільки тепер маленький розмір пенсії – привід для того, що сім’я Оксани з чоловіком Павлом повинна допомагати свекрам: у батьків Оксани хороші пенсії, а ми ледь кінці зводимо, їм допомога точно не потрібна. Допомагайте нам, бо ми самі не впораємося.

– І дати ще пропонується сім’ї сестри Павла, – каже Оксана, – так і запитують, а скільки ви отримали премію в цьому місяці, а в тому? Що, на меблі нашій Світланці пату тисяч гривень у вас не знайдете?

Оксана своєму чоловікові строго-настрого заборонила обговорювати з кимось розмір доходів їх сім’ї, ціну покупок, але цікавість ж не знає меж.

Не так давно та ж Світланка запитала у брата, а де вони замовляли собі нові шафи для вітальні?

– Павло і відповів, – продовжує Оксана, – адже на тему «де купували» я прямої заборони не давала. Так Світлана не полінувалася, знайшла сайт, все обнишпорила там, дізналася ціну, суму доставки і збірки.

– Ну ви даєте, – зателефонувала Оксані ввечері вже сама свекруха, – такі гроші за дрова відвалити! Ще й за збірку сума така велика – це ж вже взагалі. Невже ж мій син не міг сам зібрати? Або купили б, щось набагато скромніше. Ні я, ні мій чоловік, ні моя дочка такого собі дозволити не можемо зараз, це ж справжня розкіш, марнотрацтво якесь. Це ж подумати навіть лячно, скільки це коштує. Ось везе ж деяким, от би дочку мою на таку прибуткову роботу влаштувати допомогли, то був би з вас тоді толк гарний.

– Ми можемо собі дозволити, – відрізала Оксана, – нам не страшно подумати, скільки це коштує, ні, дочку вашу я пристроювати на роботу не збираюся. Та й не зможу. Не беруть на такі посади з технікумом і повною відсутністю бажання працювати. У мене все для вас на цьому.

Тепер до переліку питань, які не можна ні з ким обговорювати, для Павла внесений ще один: де купили. Чоловікові і самому неприємно вічне ниття родичів. А зятя він на роботу до себе пристроювати пробував.

– Я сім’ю зовсім не бачу, – сказав чоловік Світлани через 4 місяці після працевлаштування, – суцільні понаднормові і виходи в святкові дні. Набридло, як раб працюю на цій роботі, вільної хвилини не маю, не господар сам собі.

А Павло так працює, і нічого. І не так вже часто затримуватися доводиться, і в свята виходять по черзі, зате гроші платять на роботі дуже хороші, а це в наш час багато означає. І вони з дружиною можуть собі дозволити більше.

– На Новий рік відпочивати летіли ми минулого року, – ділиться Оксана, – а що? Дочка виросла, у неї своя компанія для святкування є. А ми з чоловіком мріяли свято провести не під ялинкою, а під пальмою, самі, на одинці, просто відпочити вдвох. Тільки сказати рідні боялася. Це ж ціла епопея розпочнеться: скільки, куди, як так можна, краще б нам, або Світлані допомогли.

– У тебе є рідня, – нагадую Оксані, – ось і потрібно було сказати, що ти до них їдеш, тоді вже точно ніхто заздрити не буде.

– Ти не повіриш, я так і зробила. Проста сказала, що до моїх родичів поїхали ми.

Ось так і живе подруга: не те що не похвалитися, просто сказати не можна нічого родині свого чоловіка. Тому що інші не можуть собі цього дозволити, але й не дуже стараються працювати, щоб заробити.

Якось Оксана з чоловіком викручуються у такий важкий для всіх час, про свої зарплати мовчать, а то рідня знову у них грошей попросить.

Як з такими людьми спілкуватися? Чи правильно вони роблять, що не спілкуються з матір’ю павла?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page