Після весілля ми з чоловіком стали знімати квартиру, житлове питання для нас є поки що невирішеним, хоча живемо разом ми вже 8 років. У мого чоловіка є вісімдесятирічна бабуся, яка сама живе в квартирі. Обіцяє її віддати тому, хто за нею глядітиме, але мій чоловік вперся і сказав, що не буде цього робити.
Все тому, що бабуся – це свекруха його мами, з якою ніяк не складалися стосунки. Свою неприязнь Віра Олексіївна поширювала не лише на невістку, але і на внука. Тому Максим, мій чоловік, і не хоче зараз з нею мати ніяких справ. А я так не вважаю, думаю, що давно варто все забути, і не лише заради спадщини, але і тому, що вони, все ж, не чужі один одному люди.
– Я сина розумію, – заявила мама Максима. – Ми з його батьком через неї розійшлися, три роки разом не жили, поки мені від тітки у спадок квартира не дісталася.
Максим ці негаразди пам’ятає: спочатку жили з батьками разом із Вірою Олексіївною. Потім мама з ним, 6-ти річним, пішла з дому свекрухи. А потім батьки зуміли відновити стосунки один з одним, ось тільки з свекрухою мама Максима знатися не хотіла.
Батька Максима давно немає, але в бабусі залишилася і рідна дочка, є і ще онук, Олег. Як це буває, онук від сина став сином нелюбимої невістки, а онук від дочки – це ненаглядне сонечко, якому й любові діставалося надміру, і допомога від забезпеченої бабусі, яка на добрій посаді свого часу працювала. І ось тепер бабуся заявила родичам, що їй потрібен догляд та матеріальна допомога.
– Що там моя пенсія, – каже літня жінка. – Онуки в мене вже дорослі, обоє. Хто за мною ходитиме, тому я спадщину залишу.
Ходити, це щодня приходити, прибирання робити, продукти пакетами носити, та ще й серед ночі відповідати на дзвінки, слухати скарги, що й десь у неї закололо. Мама Максима переконана, що навіть якщо її син виконає всі побажання бабусі, квартиру вона йому все одно не залишить, бо є ж онук обожнюваної доньки.
Двоюрідний брат Максима, Олег, ще не одружений, але живе зі своєю дівчиною у своєї мами. Тому бабуся вирішила покласти обов’язок догляду за собою на Максима, який поки житлом не забезпечений.
– Я пам’ятаю, – каже Максим, – як вона в дитинстві зробила: я на дачі копав, працював все літо, а обіцяний велосипед купили братові.
Я переконую чоловіка, що пройшли роки, бабуся могла змінитися. Нам ця квартира дуже потрібна. Ми досі збираємо на іпотеку, у нас двоє дітей, так що в нашій ситуації проявляти гордість нерозумно.
Свекруха мого чоловіка підтримує. А ось я їх зовсім не розумію. Невже не можна якось підлаштуватися до рідної бабусі? Адже прикро, якщо квартира дістанеться не нам. В нашій сім’ї таких стосунків не було. Все ж таки бабуся, рідна людина, я б і так допомагала літній родичці.
Максим мене не слухає. Так і упустить шанс мати своє житло. Як мені переконати чоловіка допомагати його бабусі?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
