fbpx
Життєві історії
Свекруха Лесі в свій час не шкодуючи себе поїхала в Італію і купила сину квартиру. Зараз вона живе дуже скромно, заробітчанських заощаджень давно немає, а на одну пенсію не сильно і розженешся. Свекруха ходить в магазин, шукає продукти по акціях. А Леся з чоловіком живуть, ні в чому собі не відмовляючи

– Щастя не в грошах, їх взагалі потрібно витрачати легко, – каже моя знайома Леся. – Не можна ж так трястися над ними.

Леся з чоловіком живуть дуже добре, багатьом на заздрість. У них трикімнатна квартира, автомобіль. Чоловік зараз працює на гарній роботі і непогано заробляє, але стартовим капіталом у вигляді квартири і машини їх забезпечила свекруха, яка в свій час поїхала на заробітки в Італію, привезла кругленьку суму і купила дітям нерухомість.

Леся не працює, сидить з двома дітьми, возить їх на гуртки і секції. Глава сімейства заробляє досить-таки непогано. При цьому, як не дивно, серйозних накопичень в сім’ї немає. Більш того, грошей вистачає впритул.

Жити вони звикли на широку ногу: подорожі кілька разів на рік, моря, хороша гімназія, репетитори, платна медична страховка, гаджети останнього покоління, шуби, прикраси, гарні подарунки друзям і родичам до свят.

Треба сказати, в їх оточенні багато хто живе набагато скромніше.

– Поїздки – це, звичайно, добре! – кажуть подруги Лесі. – Але, ти не вважаєш за потрібне задуматися про майбутнє дітей? Оптимальний варіант – забезпечити дитині старт у вигляді нехай невеликої, але власної квартири. Що там говорити, людині, яка має за спиною актив у вигляді житла, живеться простіше.

Наявність власного житла дозволяє впевненіше дивитися в завтрашній день, сміливіше змінювати роботу і не триматися за аби-які відносини тому, що нікуди піти, власних дітей народити не в сорок, а тоді, коли захоче…

І все ж придбати квартиру – це не кілограм овочів купити на ринку. Для такої покупки навіть забезпеченим людям доводиться напружуватися і в чомусь собі відмовляти.

– Так навіщо це треба! – махає рукою Леся. – Проблеми потрібно вирішувати по мірі надходження. Виростуть діти, будемо думати, що і як, а поки треба жити собі на втіху, якщо є така можливість…

Звичайно, життя одне, і обмежувати себе в користь наступних поколінь ніхто не зобов’язаний. Але скажуть діти спасибі батькам, коли опиняться в дорослому житті «без кола і без двору» – але зате з поїздками і купою айфонів в спогадах?

Гаразд би діти батьків, які самі все життя перебивалися з хліба на квас і в усьому собі відмовляли, щоб просто нормально годувати і одягати потомство. Яка вже тут квартира на вісімнадцятиріччя, як то кажуть, спасибі вже і за те, що виростили. Але діти цілком забезпечених людей?

Адже потім вони проаналізують і зрозуміють, що у мами з татом цілком була можливість подумати про їхнє майбутнє, але ніхто цього не зробив, вважаючи за краще купувати собі шуби і діаманти, міняти машини і взагалі, ні в чому себе не обмежувати… Чи не буде образи?

Леся і її чоловік могли б взяти приклад з свекрухи, яка в свій час не шкодуючи себе поїхала в Італію і купила сину квартиру. До речі, зараз вона живе дуже скромно, заробітчанських заощаджень давно немає, а на одну пенсію не сильно і розженешся. Свекруха ходить в магазин, шукає продукти по акціях.

Думати про майбутнє дітей, яке настане через багато років, чи жити, поки є можливість, «тут і зараз» – як правильніше?

Фото ілюстративне – takiedela.

You cannot copy content of this page