fbpx
Життєві історії
Свекруха дуже просила, щоб після весілля я з чоловіком жила у неї, адже Іван її єдиний син. Я ніколи не думала, що погоджуся жити з мамою чоловіка, але вирішила зекономити гроші

Коли ми одружувалися з Іваном, то я відразу говорила йому, що оскільки у нас свого власного житла немає, то ми будемо шукати квартиру в оренду, щоб не жити з ріднею, адже з цього нічого доброго не вийде. Але мій Іван думав інакше.

Чоловік став говорити мені, що дім його батьків – його власний дім і нам не потрібно віддавати чималі гроші за оренду зовсім чужій людині, ми поки можемо пожити з його татом і мамою, а свої гроші відкласти, не витрачаючи бездумно.

Можливо я б не погодилася ніколи, та сама свекруха стала мене вмовляти жити лише у них, обіцяла, що мені у них буде добре і вони дуже хочуть, щоб дружина сина теж жила з ними під одним дахом, бо відтепер ми одна родина. Свекруха так мило щебетала, все так гарно розписувала, що я вже й відмовлятися не хотіла, повірила їй і погодилася.

Мені було приємно, що свекри так добре до мене ставляться, стільки всього обіцяли і я погодилася.

Але відразу після весілля зрозуміла, що то було моєю великою помилкою. Зі своєю свекрухою мені було непросто під одним дахом, вона людина непроста, вона постійно хотіла, що б я робила все, як вона мені каже, щоб все було на її лад. Постійно мене всьому повчала, переробляла все, що робила я без її згоди. Я зрозуміла, що досить з мене такого стану справ, я й такого не хотіла відразу, передчувала, що так буде.

Одного ранку я зібрала свої речі, забрала сина і поїхала до мами в село. Так, там воду потрібно в колодязі набирати, та й грубка на дровах. Але мені було добре, як ніколи. Ніякого поспіху, дитина на свіжому повітрі. Вперше за довгий час я змогла відіспатися. Ніхто не командував мною, не повчав і не докоряв.

Через півтора місяці Іван приїхав за мною в село. Сказав, що все розуміє, що ось вже така у нього мати і я й маю зрозуміти його. Я відразу сказала свою умову: або ми живемо окремо від його батьків, або нам доведеться розлучитися, бо з свекрами я більше жити не хочу. Він пообіцяв, що до Нового року заробить ще грошей, і ми обов’язково купимо хоч невеликий, але власний будиночок. А поки попросив повернутися до його матері. Я повірила і повернулася.

Іван поїхав на заробітки.

Тепер мати чоловіка докоряла мені чи не кожен день: то я кудись ходжу, то не з тими спілкуюся, то дитина негарно одягнена, то я щось зайве купила. Але я намагалася не звертати уваги на неї і стала шукати житло. Знайшла недорогий, але затишний будиночок за нашими коштами, віддала завдаток і стала чекати чоловіка.

Він приїхав за пару днів до Нового року, але до покупки будинку інтересу не проявляв. Сьогодні у нього кафе з друзями дитинства, завтра баня з колишніми колегами, потім ще щось було і так кожен день. Люди гроші чекають, я готова переїжджати в новий будинок, за який вже дала завдаток, а він навіть не думає про це. Раніше говорив, що кредит буде брати, а зараз мовчить. Може передумав?

Новий рік чоловік з сім’єю відзначав в новому заміському будинку, який його батьки купили ще влітку, але мені ніхто не говорив про це. Я цього не знала. Як не знала і про те, що всі наші відкладені кошти теж пішли на цю батьківську нерухомість. Новорічні свята я проводила одна. Вірніше з сином на орендованій квартирі.

Іван кликав мене з сином відзначити свято з ними, але я розуміла, що там мене ніхто не чекає. Схоже, чоловік налаштований жити саме з батьками, а не зі мною, у нього до них якесь особливе ставлення, а ми з сином завжди будемо на другому місці для нього, я вже думаю лише про розлучення. Але як же непросто піти від людини, яку любиш, і який говорить, що теж щиро кохає. Та й як же наш синочок буде без батька?

Іван каже, що будинок належить і мені теж, і я можу туди переїхати в будь-який момент, навіть залишив ключі, які зробив спеціально для мене. Але якось ми з дитиною приїхали на вихідні туди, а ключі не підходять. Виявилося, після того, як Іван дав їх мені і знову поїхав на заробітки, його батьки змінили замки. Я не змогла зайти у хату. Хіба ще тут варто щось говорити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page