Моя свекруха завжди дуже шкодує свого сина, таке враження наче мене шкодувати не потрібно, бо я чужа дитина.
Мати чоловіка коли не прийде, постійно починає говорити, що він працює важко з ранку до ночі схуд, змарнів, погано харчується, одяг на ньому брудний, геть сина вона не може впізнати свого.
Мама Олександра ніби й шепче тихенько, але робить це спеціально, щоб почула все я, як же вона свою дитину шкодує, що я погано доглядаю за чоловіком своїм.
І ніби вона мені нічого не говорить, але ці докори робить так, спеціально, щоб почула я.
А мені як після цього всього?
Коли я в декреті сиділа свекруха приходила до нас часто, але не тому, щоб допомогти мені з дитиною, чи погуляти з коляскою, а подивитися, як живе її рідний син, чи добре його готують, чи висипається він, чи шкарпетки цілі у її дитини.
І знову продовжувала свою пісню: нехороший і не корисний у сина сніданок, не шкодуй на себе грошей, бо ніхто не пригляне так за тобою, як рідна мати і все в такому дусі.
Ми ще кредит за квартиру виплачуємо зараз, то мама ходить і шкодує чоловіка постійно, що він тягне на собі всю свою сім’ю.
Мені, звісно, образливо, хоча я мовчу. А що я маю сказати їй? Вона ж це синові своєму, наче, говорить, а не до мене звертається.
Справа в тому, що в моєї свекрухи ще є рідна донька Олеся, вона сидить вдома вже чимало років, ось другий декрет у неї закінчився, а вона й не збирається виходити на роботу, планує й далі залишатися вдома.
Зовиця постійно каже, я всю себе присвячую дітям, як відповідальна мати, зараз вони в школу підуть, їх потрібно водити, забирати, домашні завдання виконувати.
І свекруха так шкодує свою доньку, що й словами не передати, хоча там теж один чоловік працює багато років.
– Доню, дай нехай він відчує себе батьком, нехай встає вночі до дітей, коли приходить з роботи, веди дітей до нього в кімнату, а сама йди відпочивати, а на вихідні дні приїжджай до мене одна, поспиш, поїсиш, а він нехай там трохи сам справляється і з готуванням, і з прибиранням.
Виходить, свою рідну доньку шкода, бо вона дитина її, а мене ні, зовсім не шкодує, бо я дитина чужа, то мені можна докоряти лише за будь-яку дрібницю.
Не знаю, чи довго я ще буду мовчати матері свого чоловіка, але мені вже набридли такі повчання. Чоловік, звісно, мовчить на це все, каже, щоб я не звертала уваги.
Але чому його мама щоразу, коли приходить в наш дім, постійно мною незадоволена? Зате свою доньку шкодує завжди, хоча я не гірша за неї.
От як поводитися з такою свекрухою? Чи варто завжди мовчати їй?
Фото ілюстративне.