Коли я виходила заміж за свого чоловіка, його батьки без радості прийняли мене в свою родину. Все тому, що вони хотіли невістку побагатше, щоб хоч житло своє мала, а в мене нічого не було, крім почуттів до Івана.
У чоловіка є ще молодша сестра, але він з нею практично не спілкується, і не останню роль тут зіграли їхні батьки. Свекруха завжди допомагала лише доньці, а про сина наче забула. Пояснювала вона це тим, що біля дочки буде старість доживати.
Я мовчала, бо яка мені справа до цього, вони між собою рідня, то ж нехай розбираються. Хоче жити свекруха біля дочки – її святе право. А ми з чоловіком спочатку жили на знімній квартирі, а потім взяли двокімнатну в кредит, який ще й досі виплачуємо.
Сестра Івана вийшла заміж і привела зятя додому. Хлопець виявився з характером, відразу себе проявив, але це не завадило свекрусі купити йому машину. Прожили молодята кілька років біля батьків, а потім вирішили піти в самостійне плавання, і стали будувати в райцентрі будинок, там зятю батьки землю подарували.
Зовиця була в декреті, працював один зять, грошей особливо не було, тому у всьому їм допомагали свекри. А коли молодята переселилися в новобудову, виявилося, що треба ще купу грошей на меблі і впорядкування подвір’я. То ж вони собі вирішили так – свекри продають свій будинок в селі, гроші зятю віддають, і переїжджають до них, дім великий, місця всім вистачить.
Так і зробили, але практично відразу свекруха почала шкодувати про свій вчинок. Вона ж думала, що якщо вона давала гроші на будівництво, то будинок буде належати їй, і господинею в ньому буде вона. Але зять оформив все на своїх батьків, їм за документами належала та земля, то ж і будинок теж на них оформлений.
І вийшло так, що свекруха з чоловіком взагалі ніякого відношення до нього не мають. Проте зять, як і домовлялися, виділив для них окрему кімнату на першому поверсі і попросив не втручатися в жодні справи. Почалися між ними непорозуміння, спочатку дрібні, потім серйозніші, але донька мовчить, завжди стає на сторону чоловіка.
Тепер свекруха вирішила, що не хоче жити з донькою і зятем, бо там з її думкою ніхто не рахується, просить, щоб ми прийняли їх з свекром до себе. А куди ми їх приймем? У нас двокімнатна квартира, самим місця мало. Бачу, що чоловікові шкода батьків, свекруха йому щодня телефонує, скаржиться на сестру, але чим ми можемо їм допомогти. Вони самі зробили свій вибір. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.