fbpx
Життєві історії
Свекруха думала, що після одруження ми поїдемо до неї в село, але ми вирішили жити в місті. Вона ще сподівалася, що коли народяться діти, ми не потягнемо в місті, через це навіть картоплі не присилала. А всім родичам вона почала розповідати, що я її сина дітьми тримаю

Чоловік прийшов додому і почав просити мене прийняти його чергових родичів.

– Маріє, мама просила Оксану з дитиною прихистити на кілька днів.

Як мені це набридло. Попросила…, його мати Галина Василівна, просити в принципі не вміє, вона наказує, і всі повинні виконувати.

– Яка ще Оксана, – запитала я.

– Племінниця, здається, – невпевнено сказав чоловік.

Так вийшло, що ми з чоловіком живемо в обласному центрі, хоча обоє приїхали з села, вчитися, там і зустрілися, закохалися і вирішили одружитися. Осіли в місті, робота була, правда, житло знімали, коли дівчата одна за одною народилися, нам зовсім важко було, але ми впоралися.

У мого чоловіка золоті руки, він автослюсарем працював, на роботі пропадав, щоб зайву копієчку заробити в сім’ю. А два роки тому, піднатужилися і квартиру в кредит взяли, однокімнатну, але більшу, поставили перегородку, як це по-науковому називається, зонувати простір.

Доньки вже підросли, їм місце своє треба, ось і відгородили собі закуток з диваном і телевізором, а решта дочкам облаштували з великим вікном і з усякими дівочими штучками, ось і вийшла майже двокімнатна квартира, невелика, але всі задоволені.

І відтоді свекруха почала до нас гостей присилати. Спочатку я і не зрозуміла, що це гості до нас косяком повалили, родичі, знайомі всі до нас їдуть, хто у справах, хто в лікарню дітей везе, хто просто по магазинам походити, і всі у нас зупиняються.

З однієї сторони їх можна зрозуміти, звідки у них, звичайних людей з села, гроші на готель, але і мене зрозуміти можна, не квартира, а перевалочна база якась. І завжди, це кодове слово, «мама попросила», ось тоді і дійшло до мене, що це свекруха так мстить мені за синочка свого.

Коли я познайомилася з Галиною Василівною, особливої ​​любові з боку свекрухи не спостерігала, але і відвертої неприязні не було, а ось, коли квартиру купили, тоді свекруха і відкрилася.

Вона мріяла, що синочок до неї повернеться, в селі автослюсар завжди роботу знайде, але син одружився і це трохи зіпсувало її плани, але не зламало.

Дізнавшись, що я теж з села, і за освітою медсестра, тобто роботою всюди буду забезпечена, Галина Василівна надумала нас повернути в село, вона уже уявляла, як ми будемо жити всі разом. Але ми жили в місті, і в село не поспішали. Свекруха ще сподівалася, коли діти народилися, що ми не потягнемо в місті, через це навіть картоплі не присилала, щоб допомогти. Але на її велике здивування, ми не лише вибралися, ще й квартиру купили. Тоді вона і зрозуміла, що всі її плани рухнули, тепер син точно не повернеться до неї.

І як це буває, винна стала невістка. Відтоді вона мене не злюбила. А всім родичам вона почала розповідати, що я її сина дітьми тримаю. А він же совісний, дітей не кине, – скаржилася Галина Василівна родичам. А те, що син сам міг вирішити залишитися в місті, бо любить свою дружину, до уваги не приймалося .

– Він усіма силами рветься до мене, а ця Марія його не пускає, – так вважала свекруха, і не втомлювалася про це говорити, всім, хто хотів слухати. Те що дітям в місті все-таки легше, і садки, і школи, і розвиток різний, їй було, як то кажуть, по барабану, головне, щоб син поруч був.

А ми з чоловіком, саме думали про дітей, щоб вони в школу не в сусіднє село, на конях їздили, а пішки ходили через дорогу, і квартиру з таким розрахунком брали, щоб все поруч було.

Ось тому свекруха родичів насилає, щоб моє терпіння випробувати, ну що ж, я терпляча. Думаю, треба хоч матрац надувний купити, щоб м’якше нам з чоловіком на підлозі було спати, поки гості мешкають. Чи надовго вистачить мого терпіння, поки не зрозуміло, тримаюся з останніх сил.

Фото ілюстративне – citywomancafe.

facebook