fbpx

Свекруха довго не знала про те, що я допомагаю бабусі Вірі. Дізналася випадково. Я телефон вдома забула, коли їхала народжувати, а вона відповіла на дзвінок

Зараз я в декреті, це мій другий шлюб. Працює один чоловік, а його мама рахує, скільки і куди я витратила його грошей. Справа в тому, що я допомагаю бабусі. Чоловікові теж мої витрати не особливо подобаються, але він змирився, мовчить, намагається зрозуміти.

Вперше я вийшла заміж вісім років тому. Мій чоловік був сиротою, його виховувала бабуся. Через два роки мого чоловіка не стало, Віра Петрівна залишилася зовсім одна. Дітей у нас не було, тож у літньої жінки не залишилося нікого з рідні, тільки діти та онуки двоюрідної сестри.

Ми бачилися з бабусею Вірою, як я її називала, навіть коли я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, я не змогла забути її. Моя підтримка їй була потрібна, пенсія в неї невелика. Коли я працювала, то завжди підкидала Вірі Петрівні гроші. Та й з’їздити допомогти по дому мені було не важко.

Розписалися з другим чоловіком, його мати пустила нас жити в квартиру бабусі. Тимчасово, доки іпотеку не візьмемо. Свекруха довго не знала про те, що я допомагаю бабусі Вірі. Дізналася випадково. Я телефон вдома забула, коли їхала народжувати, свекруха відповіла на дзвінок.

Телефонували за оголошенням, яке я розмістила за кілька тижнів до цього. Я шукала помічницю по господарству для бабусі Віри. У мене ж буде часу так часто до неї їздити, а бабуся майже перестала виходити з дому. Мені свекруха нічого не сказала до виписки, а вже вдома влаштувала концерт:

– Цікаво, з яких грошей ти оплачуватимеш сиділку для бабусі? Ти в декреті сидиш, мій син на чужу бабусю зароблятиме? Нехай у будинок для людей похилого віку йде. Та й соцпрацівник безкоштовно зобов’язаний допомагати!

Ось яке їй діло? Гроші мого чоловіка? Частково, я ще й непогану допомогу отримую. Я з чоловіком поговорила, він посопів, побурчав, що я колишнього чоловіка все ще люблю, але зрештою погодився, що Віру Петрівну соромно залишати напризволяще.

А свекруха все ходить і рахує.

– Куди їздили? До бабці? Гостинці возили?

– Скільки на бабку цього місяця розтринькала?

Навіть чоловік уже почав зупиняти маму: годі, набридло. Але ні, не здається. Місяць тому дзвоню бабусі Вірі, а вона слухавку не бере, я захвилювалася, треба поїхати, мало що сталося. Донька якраз занедужала. Що робити, дзвоню свекрусі, прошу посидіти з онукою. Мама чоловіка все одно на пенсії, вдома сидить.

– Не сидітиму, – заявила свекруха.

Що робити? Домовилась із сусідкою, доньку до неї відвела, полетіла. Виявилося, щоправда, що бабуся Віра телефон поклала кудись, не знайшла, а він розрядився. Я швидко повернулася, а свекруха вдома не висиділа, я приїхала, вона у нас, доньку від сусідки вже забрала, тут чоловік мій прийшов із роботи, перед ним мама черговий концерт і закотила:

– Дочку на чужих людей кинула і полетіла!

– Полетіла, – кажу, – Ви ж відмовилися сидіти з онукою. Все гаразд, не хвилюйтеся.

– Скільки це «добре» може тривати? Скільки грошей ти віднесла туди? Ти не порахувала? Ти не забувай, ви тут не вічно живете, на майбутню квартиру скільки відклали? А могли б удвічі більше відкласти.

Я слухати не стала, пішла з донькою на кухню. Чоловік маму провів і каже:

– Мама попередила, щоб ми з’їжджали, якщо ти допомагатимеш Вірі Петрівні.

– А ти що?

– Я сказав, що з’їдемо, не питання.

Я навіть і не очікувала, що в мене такий чоловік. Ну раз так, то розповіла йому, що два місяці тому бабуся Віра мені свою квартиру подарувала.

– А те, що у нас накопичено, – кажу, – на оренду витратимо. Хоча бабуся Віра і не проти, щоб ми з тобою та донькою у неї жили.

Чоловік до Віри Петрівни переїжджати не хоче, я його розумію. Зняли однокімнатну квартиру. Живемо тепер спокійніше.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page