Лише нещодавно я вийшла заміж. До цього я жила з майбутнім чоловіком без штампа в паспорті близько 4-х років. Ми не поспішали, тому що вважаємо, що сім’ю потрібно створювати тільки коли для цього створені всі умови і чоловік з жінкою готові до цього. А весь цей час ми працювали, намагалися накопичити на перший внесок на кредит і на хороше весілля. Просити щось у його або у моїх родичів нам совість не дозволила, ми вирішили що самі будемо досягати всього.
І ось, через 4 роки цивільного шлюбу, ми нарешті вирішили зіграти своє весілля. Хоча ми змогли собі дозволити тільки досить скромне свято, це все одно воно було довгоочікуване і радісне для нас. Але родичі чоловіка з самого початку висловлювали своє невдоволення організацією свята нашого весілля: їм не сподобалося те, що ми вибрали місце на околиці міста, були незадоволені, що їм потрібно туди довго їхати, і що ми вирішили провести банкет на свіжому повітрі, але ж це було влітку, в гарну погоду. Але замість того, щоб допомогти хоч трішки оплатити нам ресторан, нехай навіть в якості нашого весільного подарунка, його батьки оголосили нам, що запланований нами захід – це зовсім не свято:
– Ви і так живете як чоловік та дружина, і штамп про шлюб нічого не змінить у вашому житті.
Свекруха навіть їхати на наше весілля відмовлялася, і її довелося вмовляти мені з чоловіком.
Ми, звичайно, розуміли, що організували досить скромне весілля, але я все життя мріяла одягти весільну сукню, тому на дорогі подарунки не розраховували, проте кожен з гостей щось нам подарував. Кожен, але не близькі родичі мого чоловіка! Вони чомусь прийшли на свято з таким виглядом та настроєм, наче ми ще повинні бути їм за це вдячні, адже вони нам таку важливу послугу зробили. Чоловікові сестра та брат подарували нам якісь набір солодощів, який трохи пізніше самі й з’їли, а мати з батьком не подарували нам взагалі нічого.
Весь вечір свекруха зі свекром поводили себе як господарі свята: вимагали до себе підвищеної уваги з нашого боку, наче вони господарі свята, і вичитували мене за те, що салати з майонезом – це минуле століття і краще б замість покупки весільних нарядів ми накрили нормальний стіл, а я могла б і вдіти просту вечірню сукню.
Після нашого весілля пройшло десь близько 3-х місяців, я постаралася забути про погане, адже подарунки в житті не головне, вони ж все таки прийшли розділити з нами нашу радість, і налагодити контакт з родичами свого чоловіка. Адже врешті-решт, подарунки даруються людьми на особистий розсуд і докоряти їм через те, що не вважали за потрібне нічого купувати – не можна. Але буквально кілька днів тому я дізналася, що вони збираються купувати своїй онучці, донечці їхньої доньки, на день народження автомобіль.
У моїй голові це ніяк не вкладається: чому вони порахували, що 18-річній дівчині новий автомобіль важливіший, ніж подарунок на весілля їх власного сина. Тим паче відколи ми живемо разом, вони жодного разу нас нічим не підтримали, жодної копійки не дали, хоча добре знали, що у нас бували дуже скрутні часи. Я намагалася поговорити про це зі своїм чоловіком, але він не хоче про це навіть чути. Тепер мені здається, що від родичів з боку чоловіка не варто чекати нічого хорошого в нашому житті, і що вони і спадщини його позбавлять на догоду улюбленої доньки та онуки. Думаю, що потрібно відразу відмовитися від спілкування з цими людьми, хорошого відношення до нас у них не буде ніколи.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
