fbpx
Життєві історії
Свекруха була жінкою активною: працювала, садила огірки, якими торгувала на ринку і будувала будинок. Передбачалося, що після завершення будівництва свекруха переїде в будинок, залишивши свою двокімнатну квартиру нам, молодій сім’ї. Заради цього я витримала всього і багато. Але якось я прозріла, зрозуміла, що мій чоловік все життя буде слухати маму, а та все життя буде мене докоряти і говорити синові, що він не з тією одружився. Вранці приїхав машиною мій батько, мовчки забрав мої і синові нехитрі пожитки, на тому моє заміжжя і закінчилося

Про те, що з свекрухою буде не легко, я зрозуміла ще до весілля. Ми з мамою сиділи, розмовляли між собою про те, що я заберу з собою після весілля. Я тоді відмовилася від пухової ковдри. Навіщо? Їх і так навалом, а жити треба було зі свекрухою і у свекрухи.

– Бери все, навіщо відмовляєшся! – пролунав із сусідньої кімнати голос Ніни Михайлівни, моєї майбутньої свекрухи. Я з мамою ледь не підстрибнули від такої несподіванки.

– Клич мене Ніною Михайлівною, – з порога манірно заявила вона мені, оцінюючи мене, майбутню невістку, з ніг до голови. А ще Ніна Михайлівна прямо в першу зустріч сказала про те, що найбільше вона любить чистоту. У двокімнатній квартирі і правда, все сяяло і блищало.

Але такого порядку і чистоти в її квартирі я більше ніколи не бачила. Просто дуже довго до приїзду нареченої готувалися. Напевно це було мені показано, як приклад, як спонукання до дії.

Після весілля я і почала наводити цю саму чистоту, мила, шкребла, прала, намагалася і на городі допомогти. А ще приготування їжі довелося взяти на себе, тому що свекруха була економною до нерозумності. Частенько так і норовила зварити щось з чогось протермінованого. Говорила, мовляв, навіщо пропадати продуктам. Їсти її їжу я не могла, тому намагалася готувати сама.

Свекруха була жінкою діяльною: працювала, садила огірки, якими торгувала на ринку і будувала будинок. Передбачалося, що після завершення будівництва свекруха переїде в будинок, залишивши свою двокімнатну квартиру нам, молодій сім’ї.

Заради цього я витримала всього і багато. Ще в перші дні пішли ми всі разом в магазин в центрі селища: я, чоловік і свекруха. Я лише потім здогадалася, що ми спеціально пішли, свекруха хотіла усім невістку показати. Знайомі, по-селянськи, просто зробили мені комплімент, захопившись моєю красою. На Ніна Михайлівна, похнюпившись, відповіла: – Так, за красу і взяли. Бідненька, нічого за душею не має.

Мені це дуже не сподобалося, але промовчала. Далі більше. Чоловік почав прикладатися до оковитої і загулювати, в татуся пішов, як казала свекруха. Я вже з великим животом сиділа вдома, на підвіконні чекаючи милого, доходжувала останні дні.

Бігала по селищу в пошуках свого синочка свекруха з подругами. В той день я так і не дочекалась чоловіка, поїхала народжувати сама. Павлика назвали на честь діда, чоловіка свекрухи. Ростила я його, допомагали активно грошима і продуктами мої батьки. А свекруха будувалася і торгувала. Вона вічно щось діставала, метушилася, варила будівельникам їжу, від якої я лише морщилась.

Наприклад, протухне м’ясо, яке свекруха тримала про запас, так вона його добряче вимочить, часничком приправить, та на котлети для робітників пустить. Їдять, каже, нахвалюють, тільки після чомусь кілька днів на роботу не виходять, говорять, що захворіли.

Або вінегрет давно стоїть, так в нього побільше цибульки свіженького і олійки нової і знову, як свіженька страва йде робітникам на будові. Ця економія мене дуже дратувала. Так, важко було, початок 90-х на дворі. Але навіщо ж в пелюшки Павлика, які я замочила перед пранням, треба змішувати з шкарпетками чоловіками? Тоді з свекрухою у мене почалися серйозні непорозуміння.

Дитина захворіла, а Ніна Михайлівна на ринок їде огірками торгувати, замість того, щоб допомогти мені з дитиною.

Ніна Михайлівна і до будівництва будинку активно сина залучала. Так активно, що я тижнями чоловіка не бачила. На спроби поговорити з свекрухою, щоб вона не наливала синові, я вислухала від неї довгу промову, але про мене:

– Ти на себе подивися, – почала свекруха. – Хіба синочок мій це заслужив? Я хіба про таку невістку мріяла? Так у нього дівчата були багаті, зі зв’язками, в придане квартири обіцяли з машинами, а він з тобою одружився! А що у тебе? Одні очі, більше нічого. Три подушки, дві простирадла, куди він підніметься з таким початком! Та ще й нешаноблива ти, три роки живете, а мамою мене ні разу не назвала! Як йому жити?

Якби не ти, одружився б він з якоюсь багатою дівчиною з міста, кар’єру б зробив, а ти дитиною зв’язала його по руках і ногах. Дивись, не думай другу народити. Він після тебе одружиться вдаліше, і діти ще будуть!

Я розвернулася з коляскою і пішла додому. Раптом, як прозріла, що мій чоловік все життя буде слухати маму, а та все життя буде мене докоряти і говорити синові, що він не з тією одружився.

Вранці приїхав машиною мій батько, мовчки забрав мої і синові нехитрі пожитки, на тому моє заміжжя і закінчилося. Чоловік, правда, приїжджав ще. Миритися хотів, казав, раз з мамою моєю жити не хочеш, давай у твоїх поки жити будемо. А коли я відмовилася, попросив віддати йому золотий ланцюжок, який за «весільні» гроші вони мені купили. Мовчки знявши з шиї спільно нажите майно, я пішла в будинок – писати заяву на розлучення.

Моя свекруха ні інших онуків, ні гідної невістки так і не дочекалася. Тяжко працювала на двох роботах і городі – тягла свого ненаглядного синочка, який і далі вживав оковиту, та не працював ніде, до того ж примудрявся влипати у всякі неприємні історії. Він так більше і не одружився.

А коли почала хворіти, роки і життєві негаразди зробили свою справу, дзвонила постійно, вже дорослому онукові, в гості кликала, будинком в спадок манила…

Коли її не стало, ми з сином приїхали, так тоді її подружка мені розповіла, що свекруха дуже шкодувала про все, що сталося.

Фото ілюстративне – runaruna.