fbpx
Життєві історії
Свекрам по 75 років, вони ще доволі активні люди – живуть в своєму заміському будинку, пораються по господарству, садять город. Мій чоловік завжди мені ставить в приклад свою маму, мовляв, вона справжня жінка, а йому з дружиною не пощастило. Мало того, що чоловік висловлює все це мені прямо, так вони ще й взяли за звичку обговорювати мене в сімейному колі

Мені 48 років, чоловікові – 52. Разом ми вже 25 років. Нещодавно у нас було срібне весілля, про яке чоловік навіть не згадав. Я про всяк випадок приготувала святкову вечерю, і подарунок йому купила, але чоловік і словом не обмовився про свято. В принципі, я не здивована. Останні роки ми живемо як чужі люди і я навіть вже звикла до цього.

Спочатку у нас все було добре, навіть любов була, але потім все кудись зникло. За ці роки було всяке, багато і доброго, і поганого. Я народила двох дітей, зараз доньки виросли і живуть в столиці, там вони вчилися і після закінчення університету залишилися. Приїжджають додому рідко, то ж ми з чоловіком живемо одні.

Він працює, я за станом здоров’я не можу, хоча раніше могла працювати. І тепер я залежу від чоловіка, а він цим активно користується. Чоловік часто говорить, що я ніхто, вказує на мої недоліки, каже, що я товста (важу 80 кг).

Хотілося багато разів поговорити з ним, чому він живе з такою поганою жінкою, як я, у відповідь чую, що він ще не готовий відповісти на це питання. І так багато років. Я вже забула, коли останній раз чоловік мені щось дарував чи купував мені подарунки. Я домогосподарка, а тому повинна мовчати і дякувати за все – так вважає мій чоловік.

В гості нам можна кликати лише його родичів. Свекрам по 75 років, вони ще доволі активні люди – живуть в своєму заміському будинку, пораються по господарству, садять город. Мій чоловік завжди мені ставить в приклад свою маму, мовляв, вона справжня жінка, а йому з дружиною не пощастило.

Мало того, що чоловік висловлює все це мені прямо, так вони ще й взяли за звичку обговорювати мене в сімейному колі. Зі своїми батьками і братом, чоловік обговорює мене з усіма подробицями нашого особистого життя, кожне слово. Батьки його дуже шкодують, протягом багатьох років я у них найгірша невістка. Мені це давно не подобається, але йти мені нема куди.

Як бути я не знаю. Не всі ж чоловіки все життя обговорюють своїх дружин з мамою і татом. Каже, що він хоче спокою, я теж, але стосунки не складаються. Я чоловікові не можу довіритися, він все всім перекаже, серйозні питання теж не обговорюються, тому що в будь-якому випадку він має рацію.

Знаю, що в кожній сім’ї все по-своєму і немає єдиної поради, як зробити так, щоб все було добре. Але я і справді не знаю, що мені робити? З однієї сторони в родині мене не поважають, а з іншої – у мене є дах над головою. Може, і справді в моїй ситуації варто змиритися і мовчати? Чи є якийсь шанс змінити життя на краще?

Фото ілюстративне – marieclaire.

You cannot copy content of this page