fbpx
Життєві історії
Свекор відкрив гаманець, вийняв шість тисяч гривень. Я дуже хотіла взяти ці гроші, але чоловік відмовився

Відколи ми з чоловіком одружилися, нам особливо ніхто не допомагав. В шлюбі ми вже 5 років, у нас двоє дітей: чотирирічна донька та дворічний син. Я не працюю, сиджу з дітьми, і останнім часом матеріально нам дуже непросто. Ще й чоловік втратив роботу і пішов на іншу з меншою зарплатою.

Я ніколи б не подумала, що до такого в нас дійде: живемо від зарплати до зарплати. Максим поки що хорохориться, мовляв, це просто тимчасові труднощі. Але я вже не на жарт починаю хвилюватися. Ціни ростуть, новини невтішні, і попереду, здається, нічого хорошого.

З дітьми мені дуже допомагають мої батьки – забирають дітей до себе в гості на якийсь час, або просто на прогулянку. Хоча мама завжди дарує онукам маленькі подарунки, в’яже кофточки, шкарпетки та шапки. Батьки передають нам продуктами, які іноді привозять родичі із села, мама постійно передає то добрий шматок м’яса, то пиріжки, то закрутки власного виготовлення. Грошей у них немає, але хоч щось.

Свекри ж зовсім інші люди. Матеріально вони живуть на широку ногу: мандрують, купують дорогі речі, ходять по ресторанах. Свекор працює, і йому бути дідусем і ніколи особливо. Свекруха ж така собі сучасна бабуся, яка особливого бажання присвятити себе онукам не відчуває.

Вони весь час цікавляться дітьми по телефону, і навіть пропонують допомогу – мовляв, якщо треба що, то кажи! Може, гроші вам потрібні? Звичайно, я ввічливо дякую і ніколи ні про що не прошу. Тому що мій чоловік проти того, щоби брати гроші у батьків.

Мовляв, це взагалі остання справа, ми самі дорослі люди, вирішимо свої проблеми. І від пропозицій своїх батьків рішуче відмовляється – ми самі, мовляв, не треба, у нас є все. А свекор пропонує регулярно, один раз, зовсім недавно, навіть відкрив гаманець, вийняв шість тисяч гривень, мовляв, ось, візьміть, просто так, купіть собі чогось. Я бачила: там, у гаманці, була пачка купюр – не останні гроші батько пропонував. Але чоловік відмовився, мовляв, гроші є, зарплата за два тижні, так що справимся.

Я дуже хотіла взяти ці гроші, вони б перед святом Миколая нам дуже знадобилися, хоча б по гарній іграшці дітям ми могли б купити. Свекор поставив гроші в гаманець, а я черговий раз засмутилася. Чому мій чоловік так себе поводить, думає тільки про себе?

– Я поважатиму себе перестану, якщо братиму гроші від батьків на свою родину! – пояснює він. – Ну як ти цього не зрозумієш?

Але я і справді не розумію. Стоять у мене перед очима ці свекрові гроші. Стільки всього можна було купити, не собі, ні. Дітям! Одяг, взуття, нові іграшки, які не купували вже довго. Ну чому Максим відмовився? Що в цьому такого, що дідусь пропонує гроші онукам?

Чомусь від допомоги моїх батьків він не відмовляється, сприймає, як належне. Хоча, якщо порахувати, теща з тестем лише за останні кілька місяців уже не одну десятку вклали. Нехай не одразу і не живими грошима, а продуктами та допомогою. Що такого в тому, щоби взяти гроші від батьків,  коли ті самі пропонують і навіть дають? Та навіть і попросити у скрутний момент, коли у батьків явно є можливість допомогти?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page