Свекор нам обіцяв дати трохи грошей, на ремонт, коли дізнався, що в нас автомобіль поламався. Говорив, обіцяв, а потім різко замовк і навіть не згадує зараз, думає, що забули, напевно. Але хіба тут забудеш таке? – А твої батьки що нам дали, що ти лише на моїх вічно скаржиться? – незадоволено сказав чоловік. А я думаю – о, тут не буду мовчати і стала перераховувати швидко

В чоловіка мого, несподівано, як це часто буває, зламався автомобіль, – скаржиться Людмила, – так уже пів року, поломка серйозна, потрібно чимало грошей, щоб його добре відремонтували, а у нас зараз просто немає ні грошей, ні можливостей, як то кажуть, не те вже щоб в автомобіль вкидати.

Людмила з Іваном живуть разом у шлюбі вже 6 років, росте донечка у них, їй вже 3 роки виповнилося нещодавно і нещодавно Людмила сама врешті змогла вийти на роботу.

Дякувати долі, що їм хоч є де жити, адже квартиру однокімнатну їй залишили мама й тато, подружжя планували взяти чималий кредит, але поки ніяк не могли це потягнути фінансово, щоб розширити свою невеличку житлоплощу на більшу.

А тут ще одна неприємність – машину треба ремонтувати, а ми зовсім не розраховували на це, не планували, звісно, а ремонт недешевий, страховка не покриває усієї вартості ремонту, чимало потрібно докладати коштів своїх.

– Батько чоловіка обіцяв дати грошей на машину, – ображається Людмила, – але ж і сказав, оцініть, скажіть скільки треба. А сам з часом щось зовсім притих, вже нічого про це не говорить, мовчить та нічого не дає, думає, напевно, що ми забули. Та хіба таке забувається?

– Наскільки я зрозуміла, – питаю у неї, – він не грошей вам обіцяв дати, а попросив оцінити, в яку суму ремонт обійдеться? Ви оцінили?

– А яка різниця в скільки той ремонт буде оцінений? – виправдовується Людмила, – Що толку оцінювати ремонт? Треба відразу на СТО було везти й ремонтувати її там. Ми ж приблизно знали, у скільки обійдеться ремонт машини. Мені довелося до свого батька звертатися за допомогою.

Допомога батьків – постійна тема непорозумінь в сім’ї Людмили і Івана. Зоряна постійно говорить чоловікові, що ось й квартиру хорошу їй залишили її мама з татом, тепер ось машину батько за свій рахунок відремонтував.

– А де допомога для нас від твоїх батьків, – запитує чоловік Людмилу і намагається пояснити, що це не справедливо, – ні грошей на кредит, ні підтримки матеріальної. Тепер ось ще й з ремонтом батько твій так недобре вчинив, хоча обіцяв нам з цим допомогти.

– А меблі у вітальню нам хто замовив й оплатив? – шукає хоч щось хороше про свою рідню Людмила, – а машину хто нам дав? Твої батьки, невже, чи хто? Цікаво у тебе виходить, тільки від своєї рідні допомогу ти добре бачиш і пам’ятаєш, а про моїх батьків забуваєш, хоча мої рідні зробили багато добра для нас.

Я зараз частенько дивлюся на їх сімейне життя зі сторони і думаю, Людмилі зараз вже 30 років, Іванові скоро буде 32.

Чому взагалі в родині виникають такі розмови та підрахунки розміру допомоги батьків і родичів з кожного боку?

Чому вони взагалі думають, що їм хтось щось винен і має давати?

Мені дуже цікаво, чи дійсно є сім’ї, якім багато зараз допомагають батьки: купують квартири, автомобілі чи просто так гроші дають.

Якщо батьки мають змогу допомогти, вони й самі допоможуть, а якщо ні – то й докоряти їм за це не потрібно, адже вони дорослі люди і самі вже мають дбати про свою сім’ю, а не постійно надіятися на батьків та родину.

Ну невже я не права в цій ситуації?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page