fbpx
Життєві історії
Свекор любив частенько заходити до нас без попередження, ще й йому не подобалося, що ми його нічим не пригощаємо, він вважав, що вдома завжди має бути приготована їжа, а коли він приходить, потрібно накривати шикарні столи

Ми з Олексієм одружилися трохи менше трьох років тому. У чоловіка є і мати, і батько. У мене тільки мама і та живе далеко, в іншій області. Мамі майбутній зять сподобався, та й з сватами вона швидко знайшла спільну мову. Мама хвилювалася, чи порозуміюся я з свекрухою, бо вона сама в свій час не зжилася саме зі своєю свекрухою, моєю бабусею. Врешті-решт мама від батька пішла. Про мене благополучно забули колишні родичі, добре, що хоч аліменти надходили до моїх 18 років.

Але моя свекруха була дуже хороша жінка: розуміюча, дуже делікатна. Та й жити ми з чоловіком одразу стали окремо, квартиру винайняли. Усіх свекрух на світі мені заміняв чоловік свекрухи, батько Олексія. Він був проти, щоб ми жили окремо, вважав, що квартира у них велика і місця всім вистачить.

На щастя, Олексій і сам не горів бажанням жити з батьками, ми пішли. Але свекор любив частенько заходити до нас без попередження, ще й йому не подобалося, що ми його нічим не пригощаємо. Ми з чоловік вдома майже не їли, хіба що легкий сніданок чи вечеря, а обідали ми на роботі. Свекру це не подобалося, він вважав, що вдома завжди має бути приготована їжа, а коли він приходить, потрібно накривати шикарні столи.

Олексій неодноразово просив батька хоча б попереджати заздалегідь про свої візити, але він робив по-своєму. А от свекрусі я завжди була рада. Вона приходила попередньо зателефонувавши, все намагалася принести щось смачне, питала, чим мені допомогти і було видно, що вона у нас відпочиває душею.

А потім лунав дзвінок свекра і мама чоловіка похмуро збиралася додому. Я до неї в душу не лізла, порад не давала. Тільки спитала у Олексія, як батьки живуть між собою. Олексій розповів, що не дуже добре, і що йому дуже шкода маму.

– Квартира моя, спадкова, на дачу я заробив. А ти, якщо хочеш, можеш іти і починати життя з чистого аркуша, – говорив свекор.

Свекруха заминала все, з вибачливою усмішкою, і залишалася жити з чоловіком далі.

Коли я була на сьомому місяці, свекор захотів, щоб я їхала з ними на город, чоловік його ледве переконав, що це зараз не потрібно. А коли я народила доньку, він мене навіть не привітав, тому що хотів внука.

Зате свекруха була дуже рада і приходила до нас практично щодня: повозитись із онукою, мені допомогти. Вона працювала вчителькою початкових класів, тож по обіді була вільна.

– Колись хотіла піти на іншу роботу, де платять більше, – говорила мама Олексія, – але Микола був проти.

За годину до повернення чоловіка свекруха бігла додому, щоб не було непорозумінь.

– Краще вже одній, ніж з таким. Але куди вона піде? На її ставку квартири не винаймеш.

А за кілька місяців мене розшукав нотаріус з мого рідного містечка: не стало моєї бабусі, заповіту вона не залишила, а я була спадкоємицею.

– От і добре, – зраділа за мене мама Олексія, – зайвою квартира не буде.

Ми продали мою квартиру позаминулого травня. Уклали з Олексієм шлюбний контракт і я купила однокімнатну в нашому місті своє ім’я. У серпні ми переїхали до себе. Свекор знав, що ми змінили місце проживання, але не знав, що живемо у моїй квартирі. А наприкінці минулого серпня він зателефонував, кликав приїхати допомогти на городі.

Копати картоплю не поїхав навіть Олексій. Бо того ж вечора до нас прийшла свекруха, з речами. Виявилося, що вона проговорися, що живемо ми в моїй квартирі і між нами з Олексієм — шлюбний договір. Свекор сказав, що мама його зрадила, бо скрила від нього правду.

Ми довго говорили з мамою мого чоловіка і я переконала її, що треба розлучатися і думати про себе. Спочатку вона відмовлялася, але потім погодилася.

За підсумками все склалося так: свекруха пішла в декрет замість мене. Дачу продали та гроші розділили, ще відсудили у свекра половину машини, але він одразу віддав мамі Олексій її вартість грошима.

Свекруха живе в моїй однокімнатній квартирі, а ми, вклавши гроші від її «дачної» частки, взяли в іпотеку двокімнатну. Зі свекром ми не спілкуємося, як він живе – не знаємо. Останнє, що ми чули від нього, що спадщина нам не дістанеться, він краще все чужим людям віддасть.

Свекруха вважає, що Олексію пощастило зі мною. І їй самій теж, бо сама б вона нізащо не наважилася зробити те, що зробила, не підтримай її син та невістка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page