fbpx
Життєві історії
Свати сказали, що весілля дітям робити не будуть, нехай вдома святкують. А мені шкода було свого сина і я позичила для нього 60 тисяч гривень

Я живу зараз зовсім одна, чоловіка у мене немає, так вже склалося у моєму житті, така доля, напевно. Зате є вже у мене дорослий син – моє щастя на все життя, моя надія та опора на старості років, можна так сказати. Життя мене вчило добре протягом багатьох років – зі своїми батьками я посперечалася через те, що народила, не вийшовши заміж, орендувала відразу квартиру, згодом я чимало часу працювала з ранку до ночі.

Так і не помирившись, на жаль, зі своїми батьками, я успадкувала їх квартиру, коли тата з мамою не стало, а зараз не знаю, як вимолити у них вибачення, коли вони вже дуже далеко від мене, мене вони вже не почують зараз.

Але все ж, труднощі в житті зробили мене сильнішою та мудрішою людиною. Я ще в дитинстві синові говорила: «Що б не трапилося, я все буду робити заради тебе – і в щасті, і в труднощах я завжди буду з тобою!». Я стежила за будь-якою подією в його житті і в усьому намагалася допомагати: син відставав у навчанні, я брала підробіток для репетиторів, або збирала йому на подарунки, про які він мріє, не купуючи собі навіть шкарпетки. Ні, він не примхливий і не вимогливий, просто це так я хотіла – щоб його радувати, адже він ріс без батька, я намагалася хоч якось виправити це. Так, завдяки мені, він відучився в університеті і пішов працювати в головний офіс великої будівельної компанії.

Але поки він лише починав досягати хоч маленьких успіхів в кар’єрі і якихось висот в своєму житті, вирішив одружитися. Наречена, звичайно, красуня, нічого не сказати, мій син Олег простіша людина за неї. Свати спочатку не хотіли ніякої розкоші, сказали, що краще за все посидіти вдома, вузьким колом, своєю ріднею.

Я бачила, як з цього приводу хвилюються молоді, особливо наречена, адже будь-яка дівчина хоче лімузин і весільну сукню. Подивилася я на смуток молодят і пішла брати кредит: 60 тисяч гривень на три роки, думала, що зможу впоратися з такою сумою, думала, що відкладатиму і скоро поверну його. Хоча для мене це непросто, адже у мене мінімальна заробітна плата, якої ледь самій на життя вистачало, адже ще є комунальні платежі чималі у наш час, але нічого не вдієш – вже якщо у мене не було весілля, нехай син побачить те весілля, нехай у нього буде гарна доля хоч.

Свати сказали, що я нерозумна, але тут же взялися організовувати весілля – на мої грошики. Навіть встигли пересперечатися в процесі: яку сукню краще купити, а ресторан престижніше. Ех, я тільки встигала помічати, як стрімко витрачаються мої гроші. Син мені докоряв за марнотратство, але я все одно була рада, бачачи, як він пишається мною.

Найсмішніше, що з нашого боку, з нашої родин, на весіллі було всього 18 гостей, а з боку нареченої – аж 45. Але платила я, свати тільки подарували молодятам кішку якоїсь незвичної для мене породи, я була тка здивована, а вони мовляв – молоді таку хотіли самі. А я витратилася на все – від костюмів до ресторану.

На жаль, син з невісткою мали непорозуміння вже під час загального побуту: не розрахували сили та потреби один одного. Всі їх намагалися мирити, було затишшя якесь, але ненадовго, і так два роки в постійних суперечках.

Син узяв на себе ще й житло в кредит вже тоді, коли їх шлюб розвалювався. Невістка після розлучення забрала, подаровану на весілля, кішку і пішла собі спокійно до своїх батьків. І цей рік вдався такий, що через обмеження різного роду з роботою стало складно, пішло прострочення по кредиту, вічно кручусь і ніяк не можу його оплатити. У сина незручно просити, у нього теж на квартиру багато йде.

Загалом, набралася я сміливості, прийшла до своїх сватів. Взяла з собою звітність по весіллі, показала, що витратилася в основному на їх гостей, попросила допомогти мені закінчити цей рік з кредитом, нехай вони мені хоча б по трішки дають, скільки зможуть, мені все ж легше буде, незважаючи на те, що наші діти розлучилися. Я ж стільки багато грошей витратила на їх свято, зараз часи непрості, у мене немає грошей повернути все відразу зараз, адже сума чимала.

Вони мене вислухали як нерозумну людину і сказали, що з самого початку вони не були налаштовані на пишне весілля, пропонували відзначити одруження вдома, а я їх не послухала і вирішила зробити весілля шикарне, так що вони нічого платити не будуть, я в усьому винна сама. Ну, якщо вони не хотіли ніякого пишного торжества, то чому ж стільки гостей в ресторан запросили? Я цього й досі не розумію.

Мене попросили за двері ні з чим, я їх тільки попросила синові нічого не говорити, адже він думає, що я регулярно сплачую за кредитом і проблем у мене ніяких немає, не хочу його засмучувати. Мій син не знає, що мені нічим виплачувати цей кредит.

Але йшла додому з смутком на душі: сватів двоє, а я одна, вже від пару тисяч вони не збідніли б. Як же люди люблять щось дармове, коли все безкоштовно дається. Дуже прикро! Я, звичайно, якось викручуся сама, виходу іншого немає, не в перший раз для мене, просто шкода, що такі люди на шляху зустрілися. Ну і що, що я їм тепер не родичка. Чужими грошима колись приємно було кидатися і купу людей запрошувати. Несправедливо все це.

Я розумію, що сама винна, але я хотіла як краще дітям нашим зробити, я ж старалася для всіх.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page